Ці рядки, прийшли до мене, навіяні трагедіями на моїй землі.

Присвячено пам’яті загиблих за волю України. 

Кохані наші, відізвіться, чи добре вам у небесах? Чи заколисує вас ангел, що сниться вам у ваших снах? Тут, на землі, нам вас бракує, ви залишили нам сльози й біль, герої ви, ви не померли, ви просто полетіли в височінь. Там бог і ангели вас приймуть, зітруть сльозу із ваших вій, ваш біль вгамують, і станете ангелами світла ви. Моліть же Бога за нас грішних, хай буде мир на нашій землі. Молитви ваші почує Всевишній і пошле нам щастя на землі.

Кохані наші, відгукніться! Чи добре вам у небесах? Вам ангели співають колискові? Чи сняться вам у снах ті, хто на землі за вами плаче, тужить і чекає звісточки від вас? Ви ж не померли, герої не вмирають, ви – поруч, просто ми не бачимо вас….

29  травня 2014 року трагічно обірвалось життя наших хлопців-іванофранківців, наших військовослужбовців,  які згоріли у гвинтокрилі, борючись з терористами та гідно виконавши свій обов’язок. 

То був звичайний день. Було свято — День Вознесіння, у храмах служили служби Божі, люди молись та просили у Бога кращого життя.

Новини, події зі сходу…  Підбили гвинтокрил, впав, є жертви. На війні як на війні… У той час це не було нашою особистою трагедією. Голос ведучої повідомляє, що шестеро військовослужбовців, які у той час перебували у гвинтокрилі, були з Івано-Франківська. 

І враз защеміло, занило коло серця: наші! НАШІ! Стукало у висках. Поглянула у Фейсбук – усі красиві, молоді, розумний погляд, добрі очі… І так запекло у грудях… 

Пишу подрузі: «Привіт, як справи?» – «Погано, сонце». «Що таке?’’ – «Я втратила чоловіка, у сина батька відняли…»

А далі була панахида. Ось мої спогади…

Відео не вмістить усього болю, крику та горя, яке пережили рідні та близькі загиблих героїв. Плакало небо, плакали чоловіки, не ховаючи сліз, плакали жінки, діти, плакав і кричав від болю увесь Франківськ, все Прикарпаття. Пам’ятник потопає у свічках пам’яті та квітах, вінках. На прямому зв’язку був командир «Беркуту» у Слов’янську – там лунали вистріли на честь героїв. Прощалися з бійцями під похоронний марш та гімн України. На честь героїв пролунали вистріли. Поховали їх з почестями, кожен отримав посмертно медаль Героя України. Люди зробили коридор і під оплески та в сльозах провели наших хлопців в останню путь. Вони загинули у небі, і небо прийняло їх у свої обійми. Тепер наші діти з Богом.

У той день небо плакало дощем, плач та крик дітей і матерів досі відлунює у мене в вухах, відбивається у душі.

Плакали усі… Пам’ятник потопав у квітах, свічках… Люди говорили пошепки: «Які молоді…» 

Пишу ці рядки, і мене охоплює почуття безпомічності: може, ми не вберегли, може, замало молились, а чи молились взагалі?

Зараз не важливо, хто був по цей чи по той бік Майдану. Війна на сході згуртувала всіх. У неоголошеній, підлій війні наші хлопці віддали своє життя, щоб ми з вами жили.

Пишу, а в грудях щемить і хочеться крикнути хлопцям услід: «Пробачте! Пробачте за гнів, пробачте за ніч ганьби, за все ви нас пробачте!..»

Поховали. Тисячі франківчан прийшли віддати останню честь героям… 

Герої наші не вмерли, їм небо крила дало, і вони полинули на небеса. Там Почесна Варта стоїть на сторожі добра. За нас земних Ісуса молять, і молитва доходить до неба. Там Матір Божа їх пригорне, і ангел пісню заспіва. А ми, земні, просити будем за них у Бога, хай простить гріхи, земні провини їхні, хай наша молитва до них долетить. Молитва наша – їх пожива, і нею повні небеса, тож молімось до Бога, і Бог пошле нам всім добра.