12 лютого 1922 р. у Станиславові відбувся перший концерт-попис учнів недавно заснованої Станиславівської філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Збереглася програма цього концерту, на якій, серед інших учасників, є імена Тетяни і Марка Лепких, дітей гімназійного професора та визначного культурно-громадського діяча міста Миколи Лепкого. В майбутньому брат і сестра оберуть музику своїм фахом: Тетяна стане доброю піаністкою, Маркіян – чудовим скрипалем, і обоє – прекрасними педагогами. 

Клас Тетяни Лепкої у Станиславівській філії Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Станиславів, 1936 р.

         Тетяна (для домашніх і близьких друзів – Таця) народилася 8 липня 1907 р. в Станиславові. Обоє батьків походили зі священицьких родин і виховували своїх дітей в любові до Бога та рідної землі. Мати Іванна була діячкою «Просвіти», активісткою Союзу українок. Микола Лепкий належав до багатьох громадських товариств міста, певний час був головою хорового товариства «Станиславівський Боян». Вдома любили музику, заохочували до неї дітей. Тетяна брала приватні уроки фортепіанної гри, співала в хорі гімназії, а коли у 1921 р. в Станиславові була заснована філія Львівського музичного інституту ім. М. Лисенка, стала його ученицею. Вже на першому році навчання була залучена до загального попису учнів, на якому виконала п’єсу «З життя дітей» Р. Шумана. На програмці Тетяна представлена як учениця 3-го класу. Це свідчить про те, що при вступі вона мала добру музичну підготовку.

         Не знаємо, в кого дівчина вчилася в музичному інституті, але робила вона значні успіхи, як, зрештою і її брат, що також був учнем цього закладу. Позитивно про гру обидвох відгукнувся Станіслав Людкевич, який був інспектором філій інституту і щороку приїжджав на пописи. Про один із них, що відбувся 3 червня 1925 р., він писав: «[…] фортепянова соната [П]атетична Бетовена І. ч. (у виконанню Т. Лепківної) і скрипкова: Souvenir de Bosphor Vieuxtemps-a [В’єтана] і «Леґенда» Венявского (у виконанню елєва М. Лепкого) при всій видимій талановитости і значнім технічнім заавансованню молодих концертантів (особливо скрипака) – виявили ще доволі багато кантоватости, неточностей і манєр у інтерпретації, – які треба би на будуче усунути, якщо ті таланти схотять раціонально розвинутися» (“Діло”, 1925/131). Згодом сучасники назвуть Тетяну однією з найкращих піаністок краю.

         У 1926 р. Тетяна закінчила Станиславівську гімназію, приблизно в цей час – науку фортепіанної гри і була запрошена викладати в рідному музичному інституті. Водночас була активною у музичному житті міста: виступала сольно і як акомпаніатор хору «Станиславівського Бояна». Тетяна брала участь у концертах ще з молодих років. Так, 6 лютого 1923 р. відбувся її сольний виступ на святі вшанування поета О.Олеся (зал кінотеатру «Варшава»). Була тоді ученицею 5-го класу гімназії. Серед інших імпрез, у яких виступала, перш за все, згадуємо Шевченківські свята, як, до прикладу,  20 травня 1929 р., де вона акомпанувала «Станиславівському Бояну» 4 номери, між ними – кантата «Лічу в неволі» Д. Січинського; 17 квітня 1932 р. Тетяна брала участь у концерті на вшанування 300-річчя від дня народження гетьмана Мазепи; 4 лютого 1933 р. на концерті до 35-річчя «Станиславівського Бояна» акомпанувала творам «Вулиця» Ф.Колесси, Пролог з опери «Роксоляна» Д.Січинського; 12 березня 1933 р. на святі «Просвіти» у Станиславові акомпанувала Василю Катамаю з Ямниці до двох народних дум: «Про зруйнування Січи» і «Ой ти батьку наш». 21 вересня 1933 р. в Станиславові відбувся концерт відомого співака В.Тисяка. Згадуючи цю видатну подію, директор музичного інституту О.Залеський писав: «Фортепянова часть концерту була в руках учительки філії Муз. інституту ім. Лисенка п.Т. Лепківної, яка вивязалася як слід із свого завдання» (“Діло”, 1933/253). 2 лютого 1934 р. силами Станиславівської філії Музичного інституту ім. М. Лисенка та хору «Думка» відбувся вечір камерної музики. Тетяна виступила як акомпаніатор віолончельних творів Івану Недільському та як солістка, виконавши два етюди та дві прелюдії Ф. Шопена. «Взірцеве викінчення, легкий удар руки, добра інтерпретація – ось прикмети цієї талановитої пяністки», – писала газета «Діло» (1934/71). 24 червня 1934 р. Тетяна виступила в залі «Сокола» на концерті, що відбувся в межах Першого Українського жіночого конгресу в Станиславові. Виконала твори Барвінського, Косенка і Лисенка. Про її виступ писала М.Нижанківська: «Фортепіянове сольо Лепківної загране із розмахом та бадьорістю» (“Діло”, 1934/168). 1 червня 1935 р. Тетяна брала участь у Вечорі європейської танцювальної  музики, організованому музичним інститутом, на якому заграла два вальси Шопена. 13 грудня 1935 р. в академії на честь Митрополита Андрея Шептицького акомпанувала видатній співачці Марії Сокіл.

         На початку 1930-х рр. Т. Лепка вийшла заміж за Володимира Юзвяка — ветеринарного лікаря, що походив із священицької сім’ї. У 1936 р. у подружжя народилася донька Христина, у 1942 р. – Ксеня (обидві проживають у США).

         Педагогічна діяльність Тетяни у Станиславові тривала приблизно 10 років. За словами Мирослави Радловської, колишньої учениці Т. Лепкої, вона була дуже доброзичливим педагогом, любила дітей, намагалася заохотити їх до музики. На її уроках панувала довірлива, домашня атмосфера. Водночас, працюючи над нотним текстом, вчителька не пропускала жодної неточності. Перш, ніж давати розбирати твір, попередньо ознайомлювала з ним учня: грала його сама, націлювала, щоб юний музикант спочатку охопив твір очима, все у ньому продивився (назву, темп, розмір, ноти та їх тривалості, динаміку), вела бесіду про характер твору, про композитора. Вона багато розповідала про музику на уроці, виконувала твори з дитячого репертуару і складні, серйозні композиції, закликаючи власним прикладом до праці. Коли учневі не подобалися гами і технічні вправи, грала для нього віртуозні речі і казала: «От бачиш, як виходить, як вмієш гами грати!». Виконуючи ліричні п’єси, звертала увагу учня на красу мелодії, на те, в якому голосі вона проходить. Ніжна й делікатна за вдачею, не вміла насварити за невиконане завдання чи неуважність на уроці, хіба записувала в щоденник лагідне побажання, щоб дитина більше вдома попрацювала, а мама щоб була такою доброю, щоб доглянула домашні вправи.

         В одному з номерів газети «Діло» (1935/151) є стаття, присвячена концерту класу Тетяни, в якій зазначено: «В неділю 2. ц.м. відбувся в салі «Сокола» попис елєвів передшкілля і кляси проф. Т. Лепкої-Юзьвякової. На програму попису зложилося 15 точок, у чому 6 з передшкілля […] Загальне вражіння з попису дуже гарне й корисне. На всіх елєвах слідно поступ і руку проф. Юзьвякової, яка вміло кермує своїми учнями. Попис цей доказав, що Муз. інст. ім. Лисенка в нічім не гірший від чужих муз. шкіл (як дехто хоче громадян переконати) та що Інститут має першорядних учителів».

         В Івано-Франківській музичній школі ім. М. Лисенка зберігається записка, яку Тетяна Лепка написала своїм ученицям – сестрам Ользі та Мирославі Литвинович – невдовзі після перших пологів. З неї довідуємося, що вона дуже прагнула товариства своїх учнів, праці, діяльності. Не могла спокійно сидіти «в чотирьох стінах», навіть маючи таку втіху, як маленька донечка.

         Тетяна, як і вся її рідня, була громадською діячкою. З гімназійних років входила до одного з пластових дівочих гуртків, в дорослому віці – до Союзу українок,  до управи Гуртка жіночої молоді ім. Уляни Кравченко. Уляна Скальська, родичка Тетяни Лепкої, згадувала: «Тета Таця  не раз консультувала мою матусю, як проводити різні громадські імпрези в Союзі українок. Пам’ятаю ще з Журавна, коли мама організувала свято української ноші. Власне тета Таця помагала їй спроваджувати з різних реґіонів Галичини типовий для кожного одяг, зокрема й з Лемківщини, з Надсяння – які тоді не були відділені кордоном. А полтавський стрій – то вже з театральних реквізитів. Прекрасні фотографії тієї вельми атракційної живої виставки, засвідчують її ґрунтовну підготовку. Не дивниця, що вона зробила в маленькому містечку Журавно справжній фурор. З ініціативи і з допомогою тети Таці мати організувала в цьому маленькому містечку справжню “великосвітську” забаву, з котильйонами, модними довгими шовковими чорними спідницями, різнокольоровими блузочками, які молоді пані і панни наввипередки шили собі на цю нечувану  тут досі імпрезу».

            За німців Тетяна працювала в Українському допомоговому комітеті, який був заснований її батьком, де допомагали бідним, втікачам, організовували безплатні їдальні, поміщали хворих у госпіталі і опікувалися ними.

         Коли подружжя Юзвяків емігрувало зі Станиславова, невідомо. Дехто із сучасників впевнений, що це сталося задовго до того, як Німеччина почала зазнавати поразки. Де саме Тетяна проживала в Європі, також не знаємо, хоча певна зачіпка щодо цього є: коли її батько навесні 1944 р. виїхав до Німеччини і опинився в одному з таборів Ді-Пі, Володимир Юзвяк віднайшов його і перевіз у місто Просмеріц (Словаччина). Можливо, там  Юзвяки перебували якийсь час перед від’їздом до Америки. На початку 1950-х рр. вони вже були у США. Оселилися в Детройті, штат Мічиган, а в 1960-і рр. переїхали до м. Арчболд, штат Огайо, де Тетяна проживала до кінця життя.

         В Америці Т. Лепка продовжила концертну діяльність, виступаючи на імпрезах, які влаштовувала українська діаспора. Відомо, що 23 жовтня 1967 р. вона акомпанувала місцевій співачці Мирославі Крук на святі відкриття 31-го відділу СУА в Россфорді, штат Огайо. З журналу «Наше життя» за 1967 р. довідуємося, що 11 грудня того року піаністка повинна була сольно виступити в концерті до дня народження Івана Франка у Россфорді, та, на жаль, не змогла прибути через сніговій.

         Померла Тетяна 3 березня 1991 року. В родині з Івано-Франківська розповіли, що і в старшому віці вона залишалася приязною, погідною, елегантною, вишуканою – такою, як була замолоду.

 Галина МАКСИМ’ЮК