«Чинний голова Івано-Франківської облдержадміністрації Андрій Троценко зауважує, що поки що не було жодних розмов про його заміну. Він запевняє, що не тримається за посаду і якщо керівництво держави вирішить замінити його, то піде з посади без проблем.

“Абсолютно не було ніяких розмов. Дайте можливість ситуації розвиватися так, як вона повинна розвиватися. Я не один раз казав, якщо найвище керівництво держави, проаналізувавши мою роботу, скаже, що мені треба залишитися і тягнути цього нелегкого воза далі – я буду його тягнути. Якщо ж скажуть уступи місце, то я вам обіцяю, що в ту саму хвилину напишу заяву і без жодних застережень і сумлінь піду з цієї роботи, бо відчуваю, що в межах своїх повноважень робив усе, що міг. Піду з чистою совістю, якщо попросять”, – прокоментував Андрій Троценко».

(http://firtka.if.ua, 12 червня 2014)

У рік 7 522 [2014]. Ще тамтого року писанкове Прикарпаття сталося на час короткий вельми чудновим, а тоді після смути великої раптом [смарагдовим] навесні обернулося, а відтак зробилося шоколадним і від того загадками, аки пудрою цукровою, [припорошеним]. І говорили мужі галицькі, між собою розважаючи, що скоро мусить новий князь волость тримати – від гір [коломойсько-буковельських] аж до бурштина ахметовського. 

Ходив же городом галицьким князь Андрійко Володимиркович на прозвисько [Поки Що] Чинний та розмови сі, балачки й теревені та інші [політпрогнози] не слухав, бо клопіт мав вельми великий – фіру тягнути туди, куди [тато] скажуть. Була ж се давня князівська забава у землі галицькій – фіру на свій бік перетягувати [без сумлінь та застережень]. 

І Михалко Василькович на прозвисько Ґазда [коломийський] фіру тягнув в два заходи, і антипод його Василько Михалкович на прозвисько Чудо [космацьке] в упряжі трошки посмикався, поки не випрягли його луччі люди галицькі, від ярма важкого освободивши. Коли ж цілу зиму без князівської челяді в [будинку білому] обходилися, то було добре усім, але скоро вздріли бояри галицькі фіру покинуту та затужили за князем та забавами його. Запрягли ж тоді Андрійка [коломойського] і припахали його вельми, бо не було кому, окрім нього – Санько Леонідович на раду верховну раттю збирався, а Дмитрикові Васильковичу на прозвисько Секретар [обкомівський] люстрація примарна впрягтись заважала. 

«Як [старші] скажуть, так буде», – промовляв Андрійко Володимиркович, біля фіри старої впріваючи та будучи, аки отрок [вихований і чемний], готовий місце уступити усім, [кому тато скаже], та не було ж заміни Андрійкові, окрім брата його Юрасика та сестри їхньої Тетяни, але зайняті [вони] були вельми. Хоч як [не дослухався] князь незамінний, не долинало до нього ні розмов, ні прохань, ні вмовлянь жодних, тільки фіра стара скрипіла та вітер по горах свистів, смереки недорізані гойдаючи, і потоки дзюрчали по трубах [міні-гесівських] та газ поміж сланцями булькав. 

Поза тим тиша стояла така навкруги, аж чутно було, як [на нафтохіміку] мило варилося, і совість княжа робилася від того все чистішою та чистішою.

НОРВАКС