У квітні 2014-го вперше за останні три роки Верховна Рада прийняла закон про амністію. Із 2500 засуджених прикарпатців майже 400 підпадають під його дію. Майже половина з них засуджені за нетяжкі та середньої тяжкості злочини.

Одразу пояснимо, що не всі 2500 відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Майже половина – стоїть на обліку в кримінально-виправній інспекції (КВІ), куди ходить тільки відмічатися.

Милосердя не для всіх

Станом на 12 червня суди вже розглянули матеріали щодо застосування амністії стосовно 172 людей. Одних звільняють від «відмічання» у КВІ, інших – відпускають додому, а ще комусь термін зменшують. Так чи інакше, від цього закону залежить немало доль.

В першу чергу під дію закону про амністію, згідно зі статтею 1, підпадають особи, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми (таких в області є 23); жінки, які на день набрання чинності закону були вагітними (є одна жінка); особи, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів (таких найбільше – 116); інваліди І, ІІ чи ІІІ групи, а також хворі на туберкульоз, СНІД, онко чи інші тяжкі захворювання (таких є 20).

Крім них, під дію закону потрапляють особи, які досягли пенсійного віку (21 засуджений), ветерани війни, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи (таких є троє) і особи, які на день набрання чинності закону мають батьків, які досягли 70-річного віку або є інвалідами І групи. Проте за умови, що у батьків таких засуджених немає інших працездатних дітей (таких на Прикарпатті є троє).

Слід зауважити, що також під дію закону, згідно зі статтею 2, підпадають і засуджені за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Однак за умови, що їхні злочини не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, не спричинили загибель двох і більше осіб, не входять до окремого переліку складів злочину тощо.

А не застосовується амністія до тих, які були звільнені від покарання з випробуванням і до закінчення іспитового строку знову вчинили тяжкий (або особливо тяжкий) злочин; які звільнялися з місць позбавлення волі (умовно достроково) і знову зумисно вчинили тяжкий (або особливо тяжкий) злочин; які мають неповнолітніх дітей (чи дітей-інвалідів), однак вчинили злочин, який посягав на життя, здоров’я, честь чи гідність цих дітей; яких засуджено за злочин, що спричинив загибель двох чи більше осіб; і тих, які мають батьків віком понад 70 років, але злочин посягав на їх життя, здоров’я, честь чи гідність.

Нещасні однаково, щасливі по-різному

Минулого тижня Івано-Франківський міський суд прийняв рішення про те, щоб відпустити на волю Любомира М. (38 років) та Михайла О. (35 років). Обидва відбувають строк за «зберігання наркотиків».

Крім того, доля усміхнулася 56-річному Юрію З. Майже весь свій термін засуджений відсидів за нанесення «тяжких тілесних ушкоджень». Хоча якби чоловік мав трохи більше грошей, то міг би зовсім уникнути покарання.

Два роки тому, якось ввечері, чоловік, викинувши сміття, повертався додому. У його дворі на вул. Довженка жила безпритульна собака з щенятами, яку підгодовували цілим будинком. Юрій З. побачив п’яних хлопців, приблизно 25-ти років, які кидали каміння у суку, яка гавкала.

«Я крикнув: хлопці, що робите? – розповідає засуджений. – А вони спитали: «Діду, ти теж хочеш?». Я підійшов ближче, зав’язалася бійка. Попросив припинити бійку, попередивши, що маю при собі ніж. Мав ніж, тому що знімав пружини зі старого дивана на смітнику, щоб здати на металолом. Вийняв його і почав відмахуватися. Так зачепив ножем одного з них».

Хлопці повернулися і пішли своєю дорогою. А чоловік – своєю. Згодом з’ясувалося, що один із них намацав кров. Викликали швидку, а ті – міліцію. Вже вранці дільничний ходив по квартирах будинку і за описом намагався розшукати винного.

Міліція завітала і до Юрія З., який одразу ж у всьому зізнався. Його затримали, відвезли в райвідділ. Через 10 днів хлопця виписали з лікарні, а от чоловіку пощастило менше – йому інкримінували статтю “нанесення тяжких тілесних ушкоджень”. Максимальний строк – позбавлення волі від 5 до 8 років. «Зараз я уже досвідчений і розумію, що можна було говорити про перебільшення самозахисту, – зазначає засуджений. – Бо в мене був ніж, а в них не було. Отже, я мав взяти палицю чи камінь… Але адвоката в мене не було, тому не було кому порадити».

Слідство йшло півроку. Потерпілий погодився домовлятися. «Вони просили дві тисячі доларів, щоб закрити справу, – продовжує Юрій З. – Але в нас з дружиною не було таких грошей… Мене засудили до двох з половиною років позбавлення волі. На суді прокурор просив для мене найнижчу міру покарання, адже в мене були позитивні характеристики від сусідів і я ніколи раніше не притягався до кримінальної відповідальності, як і до будь-якої іншої».

Суд присудив заплатити 7 тисяч гривень за лікарню і ще 20 тисяч гривень – моральних збитків. Далі тривали переговори. В результаті порозумілися, і дружина заплатила 15 тисяч. Щоб виплатити ці кошти, їй довелося взяти в банках два кредити. Постраждалий написав розписку, що гроші отримав, не має претензій і не буде їх мати.

Чоловік відбув за ґратами 20 місяців. І навіть якщо б Верховна Рада не прийняла цей закон, то він би все одно вийшов – умовно достроково. Адже відсидів уже 2/3 терміну і підпадав під дію іншого закону.

«Єдине, що то було би трохи довше, – продовжує він, – бо треба різні комісії проходити. Амністія – скоріше. Начальник відділення складає характеристику, дивиться по всіх статтях, чи я підхожу, і подає документи до суду. А я хотів швидше додому, бо важко тут і морально, і фізично. Морально б ще витримав, а от фізично дуже зле. Треба мішки тягати з крупами, наприклад».

Відтак Юрій З. додає: амністія стосується більшості з засуджених. «Є такий вислів: кожна сім’я щаслива однаково, а нещасна – по-своєму, – міркує ув’язнений. – А я видумав каламбур: кожен засуджений нещасний однаково, а щасливий по-різному. Одному – амністія, іншому – «посьолок» в Долині, а ще комусь – строк зменшують. Бо в кожного по-різному складається тут доля».

Амністовані рідко «сідають» вдруге

Як розповідає заступник начальника управління Державної пенітенціарної служби України в області, полковник внутрішньої служби Сергій Репецький, остання амністія була ще у 2011 році. Попри те, що зазвичай є практика приймати такий закон щороку.

Він акцентує: на Прикарпатті є чотири установи, у яких засуджені відбувають покарання. Це Івано-Франківський слідчий ізолятор, Коломийська виправна колонія №41 (с. Товмачик), Долинський виправний центр №118 (с. Тростянець) та Галицька виправна колонія №128 (с. Маріямпіль). А щоб звільнити засуджених достроково, навіть якщо вони й підпадають під закон про амністію, має бути рішення місцевого суду. Після того, як суд присилає постанову, їх звільняють.

Закон набув сили у квітні, діяти буде три місяці. І, як зауважує Репецький, він зовсім не має на меті зменшити кількість в’язнів, щоб зекономити кошти. Каже, після введення в дію нового Кримінального процесуального кодексу України (КПК) актуальність економії відпала, адже установи й так розвантажилися.

«Це акт гуманізму, – переконує Репецький. – Повірте, зараз великих проблем із годуванням засуджених нема. Бо кількість засуджених і так зменшилася. Адже з’явилися інші види запобіжних заходів. Наприклад, домашній арешт. Так, у Коломийській виправній колонії зараз перебуває 700 осіб, а ще три роки тому тут було вдвічі більше».

Закон про амністію, підкреслює полковник, дає шанс людині стати на нормальний життєвий шлях. Мовляв, у житті всяке може статися. «Кожен може оступитися, – міркує Сергій Репецький. – Не даремно ж є приказка: «Від чуми і тюрми не зарікайся». Є, наприклад, злочини, вчинені з необережності. Звичайно, засуджений завдав шкоди та поніс покарання, але великої небезпеки для суспільства не складає. Відтак закон дає йому шанс. Він вийде і усвідомить, що держава не поклала клеймо, з яким йому все життя йти, а відпускає. Так, людина виходить, влаштовується на роботу і все життя пам’ятає про те, що робиться за ґратами».

Жити, підсумовує Репецький, треба не тільки відповідно до чинного законодавства, а й до біблійних заповідей. Так уже точно не потрапиш у таку установу вдруге. І здебільшого, каже, це виправдовується. Бо, за статистикою, люди, які звільнені за амністією, вкрай рідко потрапляють до в’язниці вдруге.

 

Тетяна СОБОЛИК