Подобаються люди, які готові щиро ділитися. З них хочеться брати приклад, їхня щедрість мотивує до дії. Такі люди часом потерпають від своєї доброти. Як-от зараз багато чуємо про сім’ї, які приймали біженців зі Сходу і замість подяки отримували погрози і вимагання грошей. Попри те, вірю, що багато з тих, хто так «обпікся», не перестануть творити справи праведні (як у пісні).

Пару днів тому, гуляючи парком, побачила двох хлопчиків, які гасали по тротуарах і свіжоскошеній траві. Здається, вони грали в лови. Від їхнього сміху ранкові алеї ніби прокидалися зі сну. А молоді мами насторожено чекали, що від того шуму прокинеться і їхнє маля, яке спить у колясці. Старий, але досить бадьорий з вигляду дід швидкими кроками йшов до хлопців. І я вже уявляла, як він починає сварити їх за те, що вони топчуть газони і порушують ранковий спокій. Натомість він сказав, щоб ті бігли дивитися на білок, які в той час крутилися біля дерев неподалік. Тваринний світ, який можуть побачити діти в місті, невеликий. Тому хлопчаки радо побігли до білок. А мені стало незручно, що подумала про діда зле. Поспішні висновки легко робити, але чи варто їх робити?..

Коли я виходила з парку, побачила, що назустріч іде молодий хлопець. Він серйозним тоном запитав, чи я бачила білок, бо їх тут зранку багато. І що варто гуляти не тільки стежками, вимощеними бруківкою, а й польовими (бо птахи гарно співають саме там). Такий прояв уваги був дуже милим. В ньому не було ніякого залицяння, а просто рекомендації, як зробити ранок більш емоційним і неповторним. Звісно, за пораду я подякувала, але, на жаль, не змогла скористатися нею, бо мала важливі справи.

Спостерігати за природою значно краще, ніж вбивати час перед телевізором. Особливо, коли з усього позитивного, що в ньому почуємо, буде прогноз погоди, та й то не завжди.

Роблю висновок, що, попри всю складність світу, все дуже просто. Щоб людина відчувала гармонію, в посудинах життя має бути однакова кількість спілкування зі знайомими, незнайомими, з рідними, з собою, з Богом, з природою. Однакова кількість відомого і така ж кількість невідомого, однакова кількість тих, хто любить, і тих, хто просить любові. Такий собі базовий набір, який варто поповнювати в міру його вичерпування. І якщо говорити без претензій на оригінальність, то життя – це гра. Таке собі Маріо, де для переходу на інший щабель розвитку потрібно зібрати певну кількість бонусів-монеток у вигляді яскраво прожитих днів, щасливих і не дуже кохань, прочитаних книжок, прослуханої музики, отриманих і даних порад. Добре, що нам дається кілька спроб, і коли щось не виходить, іноді можна почати спочатку.

Один з тих початків – теперішня ситуація в країні. Ми перезавантажуємося, ми оновлюємося. А коли про щедрість – ми надто щедро ділимося власною територією і спокоєм. Життям і цінностями. А що натомість? Максимум білочки – у вигляді білої гарячки й алкоголізму, який наступить, коли дозволимо собі здатися.