Гірські потоки омивають одразу два кладовища на Калущині: одне діюче, а інше – сторічне захоронення тих, хто помер від черевного тифу. Як вирішити цю проблему, коли на укріплення берегів не вистачає коштів?

Кам’яний хрест

Село Тужилів розташоване на межі Калуського та Рожнятівського районів. Його омивають стрімкі води Лімниці та Чечви. Масштабна повінь у 2008 році з 420 сільських хат затопила 360. Більшого переполоху від нестримної води Чечви село зазнало у 2010 році. За одну ніч гірська течія знесла 30 метрів берега, забрала десять сотих людського городу. Неподалік від того обриву – таємнича могила. За документами, там захоронено понад 50 людей, а старожили кажуть, що понад 230. Є різні версії: що це братська могила часів Першої світової війни чи захоронення селян, які померли від небезпечного інфекційного захворювання – черевного тифу.

“У 1907-1913 роках була епідемія цієї хвороби. Я їхав за інформацією до Львівського архіву. У документах засвідчено, що, за даними перепису «Просвіти», в селі було 750 мешканців, то у 1914 році понад 250 осіб з того списку випадає, – розповідає про своє дослідження сільський голова Тужилова Василь Лазар. – Люди переповідають, що то була епідемія тифосу (так місцеві називають хворобу), був один чоловік, мав власну фіру і звозив померлих у спільну могилу. Їх засипали вапном, а поховання бетонною подушкою накрили”.

Чутки про те, що на території села Тужилів є військове поховання часів Першої світової, спростовує й директор Музею визвольних змагань Прикарпатського краю Ярослав Коретчук. Його співробітники підняли офіційні документи, і відомостей про масові захоронення на Калущині там немає. Натомість поховання людей, які померли в околицях Тужилова від черевного тифу, в документальних хроніках справді зафіксовано.

Тужилівці до насипаної могили з кам’яним хрестом, густо обсадженої деревами, звикли. Щоправда, війт Тужилова пригадує, що коли він був дитиною, то батько йому забороняв зривати там яблука. Тут і донині люди траву не косять, довкола могили покоси, а на ній трава буяє.

У 2010 році річка спробувала впритул наблизитися до захоронення. Тужилову великої катастрофи це б не принесло, але вода з Лімниці, в яку впадає Чечва, тече у калуський водозабір, а паличка черевного тифу живе у ґрунті впродовж 120 років. Василь Лазар пригадує: щойно повідомив про те, що вода забрала берег в тому місці, де тифозна могила розташована, як за півгодини стільки комісій приїхало, що й яблуку ніде було впасти.

“Зібралися усі начальники водгоспу, санстанції, екологічної служби, створили комісію з надзвичайної ситуації, складали акти. Йшлося про те, що руйнування цієї могили є загрозою зараження води у ріці Чечва. Піднялася паніка: адже Лімниця впадає у Дністер, а Дністер – у Чорне море. Вирішили, що треба будувати дамбу завдовжки майже кілометр, але на це немає грошей. Того ж таки року виділили понад 150 тисяч гривень, і берег укріпили великогабаритними бетонними брилами”, – звітує війт.

Через два роки знову виділили гроші, але вже традиційно повністю проект з берегоукріплення не профінансували. Тоді його кошторис складав 1 млн. 200 тис. гривень. Згідно з розрахунками, повинні були укріпити 850 метрів розмитого берега.

 Законсервовану могилу нині ніхто не чіпає. Сільський голова каже, що гострої загрози селу немає. Тужилівці, які живуть поруч, скаржаться: тут місце недобре. За 30 метрів від насипу побудовано три житлових будинки. В одному з них мешкає 75-річна Марія Федус. Розповідає, що ще у 1932 році тут осіла її мати.

“Тут немає добра, один за одним вмирає. А могила колись висока була, зараз геть земля всілася. Колись наші діти з неї на санках взимку спускалися, а мій брат з сином Богданом хотіли подивитися, що то за насип. Прокопали майже до пояса, дійшли до кам’яних плит і далі вглиб не могли добратися”, – розповідає Марія Федус.

Нині “надкушений” Чечвою берег укріплений бетонними брилами. Такий насип вода не знесе, але може пронуртувати собі шлях позаду нього, і прибережна зона знову буде “під прицілом” швидкої течії. Востаннє водгосп тут проводив роботи ще у 80-х роках минулого століття. Зараз острівці на руслі позаростали чагарниками, щороку вода шукає дорогу, і підмивати їй легше дрібнокам’янистий беріг, аніж укріплені корінням землі русла.

“Колись дільниця водгоспу від Рожнятова до Галицького району всі острівці, які наносила вода, розрівнювала, і вода текла посередині русла. А тепер прямий потік ударяється в берег і вимиває його”, – каже Василь Лазар. Цього року на чергове укріплення берега, який захищатиме могилу, обласна рада запланувала виділити 300 тис. гривень.

 

Село без сільради

У селі Довге-Калуське вода також “полює” на людські кістки. Тут цвинтар “підходить” під людські городи, а Лімниця його наздоганяє. Довге-Калуське, засноване ще у 14-му столітті, межує з Тужиловом. Тут 220 дворів і 820 мешканців. Є початкова школа, бібліотека, сільська амбулаторія, втім, своєї сільради Довге-Калуське не має. Війт Микола Семанів, хоч живе у цьому  селі, господарює у сусідньому Пійлі. Розташоване Довге-Калуське також у межиріччі Лімниці та Чечви.

Село наскрізь пронизує потічок Млинівка, тому історія із затопленням села також не нова. Повінь 1969 року його майже зруйнувала, у 1985 році “велика вода” також наробила значних збитків, хоча й дещо менших, ніж попередня. Наслідки липневого потопу 2008 року село “заліковує” донині. Чечва, що впритул підходить до ґаздівських дворів, знесла пішохідний та автомобільний мости. Саме на укріплення її берегів та відбудову інфраструктури освоїли виділені з державного бюджету понад шість мільйонів гривень післяповеневих коштів. Русло норовливої Чечви вгамували, а непокірна Лімниця зазіхає на сільську прибережну зону. Поки що бистра вода не добралася до людських останків, але вже злизує громадське пасовище, за яким війт шкодує.

Щороку стрімкий потік забирає півсотні метрів пасовища та впритул наближається до діючого цвинтаря. Війт пригадує, що старе кладовище та церкву вода знесла ще в часи Першої світової війни. Нині на тому місці над обривом височіє самотнє дерево. Людські поховання перенесли в інше місце, село процвітає, цвинтар також “росте”, а землю під ним знову забирає вода. Від ріки до хрестів залишилося дві сотні метрів. Зараз ширина русла в цьому місці становить понад двісті метрів, ще кілька років тому вона була 70-80 метрів. Недавно з області приїжджала комісія, писала акти, але коштів на укріплення берега, що “втікає” від гірського потоку, не виділили.

“По сьогоднішній день, у зв’язку з відсутністю коштів, ми не маємо змоги виконувати берегоукріплювальні роботи на річці Лімниця”, – каже Микола Семанів. Як варіант вирішення проблеми, є проведення руслорегулювальних робіт. А фірмі, яка виконає цю роботу, можна віддати річковий гравій, який вона вибере. Сільський голова переконаний, що це економно. “В даному разі сільська рада безсила, якщо у нас на господарстві залишається пару тисяч гривень, то за ці кошти зробити прокопування русла річки протяжністю кілометр – неможливо”, – каже він.

Неекологічна економія

“Споконвіку гравій з ріки брали, беруть і будуть брати”, – переконаний депутат обласної ради Роман Павлів. Він готує проект зміни та коригування русла Чечви в межах села Довге-Калуське. Для порівняння, кошторис цього проекту, який збереже понад півкілометра берегової лінії, становить 1 млн. 93 тис. гривень. На проекті депутат показує прокопи гірської річки перед мостами – саме вони допоможуть зберегти мости під час підйому води та стануть на перешкоді вимиванню родючих ґрунтів.

“Інколи територіальна громада не має нагальних коштів, аби на 20-30 відсотків вирішити цю проблему”, – каже Роман Павлів. Він переконує, що вибір гравійної суміші у невеликих кількостях не шкодить екології, адже такі роботи проводяться під посиленим контролем водгоспу та екологічної служби.

Чи вдасться таким чином спрямувати швидкоплинне русло подалі від людських кісток, невідомо. Адже, за невтішною статистикою, 90 відсотків забору піщано-гравійної суміші з русел річок відбувається хаотично та безконтрольно. Це радше бізнес, аніж очисні роботи, застерігають місцеві екологи.

Ірина ТИМЧИШИН