Українських легіонерів у першості Росії поменшало. Услід за тренерами Юрієм Калитвинцевин та Юрієм Максимовим, а також футболістами Андрієм Воронінии і Олександром Алієвим російський футбол покинув ще один колишній гравець збірної України.
Після річного перебування у “Ростові” Ігор Худоб’як повернувся до України і тепер працюватиме на львівські “Карпати”. Повернення до України збіглося з народженням сина, якого родина Худоб’яків назве Марком. Докладно про останні події у своєму житті Ігор розповів в інтерв’ю газеті “Експрес”.
– Яка причина припинення ваших стосунків із “Ростовом”? Невже політична?
– Я припускав таку версію. Це й не дивно, адже Україна та Росія нині ворогують. Та не маю права когось у чомусь звинувачувати, бо не видав багато сильних матчів у футболці “Ростова”. У цьому мені завадила травма. Пригадую, я зіграв два поєдинки в основному складі проти казанського “Рубіна” та “Кубані” і зазнав ушкодження. Воно вибило мене з колії аж на три тижні. Опісля мені важко було повернутися до основного складу.
– Чи мали ви проблеми в Росії з огляду на те, що ви – уродженець Західної України?
– Ні, ніхто мене не ображав і ніхто бандерівцем не називав, бо у нас був чудовий футбольний колектив. Не приховую того, що іноді виникали дискусії стосовно політики. Російські футболісти просто “зазомбовані” телебаченням. Коли я переконував їх, що Україна захищає свою територію і що ніяких бандерівців на Донбасі нема, вони просто не вірили. Я вперше в житті відчув справжню силу пропаганди. Як казав наш комік Зеленський: “Побув я два дні в Росії і почав ненавидіти вас усіх українців-бандерівців”.
– Чи часто вас питають про Януковича, котрий давав свої прес-конференції саме в Ростові?
– Коли я повернувся до України, то чув чимало жартів: чи не надибав, бува, Януковича у Ростові. На мою думку, колишнього президента у Ростові взагалі не було. І ті прес-конференції навряд чи відбувалися там. Їх могли записати десь під Москвою. У Ростові я не відчув жодного ажіотажу, не чув ніяких розмов про те, що в невеликому місті перебуває одіозний президент. Ми спілкувалися з одноклубниками і припускали, що Януковича в Ростові не було. Однак про політику і про Януковича ми говорили нечасто, бо наше покликання – футбол.
– Ви можете записати у свій актив тріумф у Кубку Росії…
– Безумовно! Ця медаль буде найціннішою у моїй кар’єрі.
– На скільки великий ваш внесок у цю звитягу?
– Найбільшим своїм внеском вважаю матч 1/16 фіналу, коли на виїзді грали з першоліговим клубом “Ангушт” (Назрань). Ми вилітали у день матчу і через туман ніяк не могли відбути з Ростова. Прилетіли із запізненням і на матч вийшли без розминки. Ми перемогли з рахунком 1:0, а я став автором результативного паса. Тож марно рік у Росії не провів. Я привіз додому медаль володаря Кубка.
– Уже в Україні у вашій сім’ї сталося поповнення. Які ваші відчуття?
– Я просто щасливий. Коли народився син, хотілося стрибати до неба і розповісти про цю подію усьому світові! Шість років тому я радів народженню доньки Даринки, а тепер маю такі самі відчуття, бо у нас народився син. Важливо, що наш малюк здоровий. Він народився з вагою3990 граміві зростом52 сантиметри. Пологи проходили у Калуші, звідки родом моя дружина. її мама працює медиком, тож ми віддали породіллю у надійні й перевірені руки.
– Хто буде хрещеним батьком синові? Невже футболіст?
– Цілком можливо. Хрещеним татом моєї шестирічної доньки є Володимир Федорів. Можливо, продовжу традицію і запрошу кумами спортсменів. У моєму колі чимало футболістів. Тепер ламаю голову, кого з них узяти кумом. Кандидатів багатенько, і вони розкидані по різних куточках. Приятелюю з Ярославом Годзюром, який нині захищає кольори грозненського “Терека”, з Андрієм Ткачуком, Ігорем Ощіпком, Тарасом Петрівським, Іваном Мілошевичем. Одне слово, вибір кумів дуже й дуже великий.
– Як народження сина вплине на вашу гру?
– Я думаю, що ця подія позитивно вплине на мою кар’єру, бо маю піднесений настрій. Є додатковий стимул працювати на футбольному полі. До речі, після народження донечки моя кар’єра стрімко пішла вгору. Мене почали запрошувати до табору збірної України, а львівські “Карпати” творили дива в єврокубках саме після того, як я став батьком. Надіюся, що цьогоріч настане друга хвиля мого футбольного злету.