Бути старшою сестрою не так просто, як здається. Якщо тобі вдасться подолати комплекси першої дитини у сім’ї (а комплекси ці не зникають безслідно, особливо у дітей мого покоління, може, тому сприяє тогочасне зіткнення двох світів, вдихання ядучих випарів, що виходили із місць розтріскування старого, тотальне безгрошів’я, дефіцит найнеобхіднішого – їжі та одягу, батьківського тепла, яке вони віддавали зажерливим монстрам – заводам, шахтам, домнам), то опісля з’являються речі серйозніші, відповідальніші. Тобі доводиться гамувати ревнощі: батьки, навчившись після першої дитини (своєрідного експерименту) «правилам» поводження, не компенсують брак тепла, а віддають свою увагу молодшій сестрі чи брату. Звісно, коли між вами суттєва різниця у віці, то прагнете, щоб усе так і залишалося – надмірна опіка батьків тобі не потрібна. Тамуєш роздратування, коли це мале і вертляве підростає і починає приміряти на себе твої сукні, з якими пов’язано стільки всього, що не хочеться ніколи розповідати, не те що ділитися; взуває туфлі на підборах і кривляється перед дзеркалом, починає користуватися твоєю косметикою, хоча ти суворо заборонила підходити до своєї шухляди. Час іде, і на місце цих миттєвих спалахів приходить щось глибоке і незрадливе: невідомо звідки з’являється відчуття, що необхідно турбуватися про цю розбишаку, формувати її, бо робочий день батьків анітрохи не зменшується, навпаки, з кожним роком з’являються додаткові труднощі, які їм доводиться долати. Вони ніколи не діляться і не скаржаться, але всередині живе переконання, що саме твій вклад у виховання сестри буде неоціненним. І справді, зовсім не мама стає прикладом для наслідування, а ти – таке ж сліпе кошеня у цьому нескінченному потоці вражень і митей. Сестра вже потайки тягає книжки з твоєї полиці, хоча знає, що нічого зайвого чіпати не можна (але ж книжки – то навряд чи зайве, і засторог щодо них не було). Поки ти не чуєш, слухає пісні – звісно, твої улюблені. Намагається сподобатися твоїм друзям, аби ви взяли її до своєї компанії – і вона буде гуляти з вами, довірливо тримаючи тебе за руку і тулячись ближче. Раніше від мами ти дізнаєшся про її закохання та перші жіночі таємниці. Часом вона, вже ставши підлітком, не знає, як підступитися й поділитися, бо в тебе свої турботи: нескінченне навчання і робота… Але вона шукає нитки, зав’язує вузлики на пам’ять, старанно відзначає у настінному календарі дати: сьогодні ми йдемо на річку, завтра рушаємо стригти волосся… Вона стовідсотково покладається на твій смак і вирішує робити так, як ти сказала. Вона хоче вчитися у майбутньому там, де вчилася ти, і працювати у тій галузі, яку зараз ти підкорюєш. Вона чекає тебе до опівночі, вдаючи, що читає книгу, і засинає на ній, так і не дочекавшись… Засмучується, коли ти забуваєш про спільні плани – вона ж бо старалася, писала. Плаче, коли ти її ображаєш, не зі зла, а тому, що просто день дурний і не заладився від самого ранку… І єдине, що ти можеш для неї зробити, – це постачати книжками, брати туди, де самій подобається, захищати її перед батьками, лікувати розбите серце та застерігати від дурних помилок у майбутньому, вкривати її ковдрою і вимикати настільну лампу, коли вона так і не дочекалася, готувати їй сніданки, і хоч час від часу телефонувати їй, спитатися про справи (знаючи те, що про твої справи вона знає пречудово – моніторить сторінки та читає численні ресурси). Тобто опановувати мистецтво, найважче з усіх мистецтв – бути найближчою людиною, якою, до слова, теж бути не дуже просто…