Кілька днів тому у Сочі закінчилася міжнародна наукова конференція, присвячена лісам Євразії. Одним із учасників цього поважного зібрання був Тарас Парпан, працівник інституту карпатського лісівництва в Івано-Франківську. І Тарас був єдиним з тих, що зібралися у російському Сочі, хто наважився на екскурсію у сусідню Абхазію. Бо хотів побачити на власні очі, як виглядає ця нова незалежна країна.

Хоча колись Велике Сочі, укладене з цілої низки міст і поселень, тяглося вздовж чорноморського узбережжя майже двісті кілометрів, тепер межа між Росією і Абхазією, яка припадає десь на його середину, є реальністю. У самому Сочі все виглядає страшенно впорядкованим і вилизаним. Там мирно співіснують люди кільканадцяти національностей. Всі вони захоплені російською політикою, вважаючи, що якби все було так, як робить Росія, то у цілому світі був би вічний мир. Їздити у Абхазію, щоправда, не радять. Бо там ще не цілком спокійно. А для сочинців з грузинськими прізвищами до Абхазії взагалі в’їзд неможливий. Грузини вважаються тут найгіршими бандитами. На другому місці – українці. Росіяни, зазомбовані пропагандою, не можуть простити українцям проамериканських настроїв. Абхази мають злість на нас, бо у часі першої війни 1992 року українські добровольці воювали на боці Абхазії, а цього року виступили як союзники ненависної Грузії.
Першим абхазьким містом на узбережжі є Гагри. Після прикордонного переходу до екскурсійного автобуса підсів Саїд у чорних окулярах – співробітник якогось десятого управління служби безпеки. Він курив і пильнував, щоби всі туристи були на місці, щоби вони не захоплювалися фотографуванням слідів війни, щоби не надто контактували з випадковими місцевими співрозмовниками.
Порівняно з Росією Абхазія виглядає досить обдертою. А за Гаграми, вздовж одного з найкращих берегів у світі – там, де колись проходила лінія фронту –  кілька кілометрів покинутих домів і велетенський цвинтар, на якому поховано п’ять тисяч молодих людей, котрі загинули у тій війні. Прошу дуже, тепер це все наша земля – каже російський гід. Але не все так просто. Минулими роками москвичі вже купували землю у Абхазії. Коли ж приїжджали подивитися на свої володіння, їх зустрічали люди з автоматами, переконані у тому, що ця земля їхня, бо вона вічна. Вічна, бо їхня. Значно спокійніше купувати ділянки у Карпатах, кажуть росіяни. В Інтернеті виставляється безліч пропозицій. І звідти ніхто не вижене, бо там люди добрі.
Хоча краса Абхазії захоплює. Лісисті гори, субтропічний клімат і екзотичні рослини, чисте море, пляжі, безліч озер і рік, велетенські ущелини… Химерна країна, чию незалежність визнали Росія і Нігерія. Погане дешеве, але кавказьке, вино. Цілковита відсутність обіцяної Росією соціальної політики. Двадцять доларів пенсії, вісімдесят доларів доброї зарплати. Біг-борди з офіцерами у камуфляжі і з автоматами. Бабці, які продають одне яблуко, уникаючи в такий спосіб звичайного жебрання. Легендарне озеро Ріца. Порожні у оксамитовий сезон пляжі Піцунди…
Для того, щоби потрапити у цю незрозумілу прекрасну  країну, досить мати український паспорт. З цим приймають. Буде цікаво і гарно. А що далі – залежить лише від того, як поведешся. І від людей, власне з якими перетнешся.

Тарас ПРОХАСЬКО