Головний герой нового роману письменника з Івано-Франківська Степана Процюка «Під крилами великої Матері» мучиться через неможливість відвідати Майдан. У зв’язку з операцією він перебуває в урологічному відділенні і все, що може зробити, – енергетично підтримувати своїх співгромадян у боротьбі проти режиму Януковича.

Це чи не єдиний автобіографічний момент у творі. Автор також у грудні минулого і січні цього року лежав у лікарні і не мав фізичної змоги тривало перебувати на Майдані, хоча в січні таки відвідав двічі столицю і вдихнув повітря свободи.

Степан Процюк віддавна працює в жанрі психологічного роману. Натхненно копається в людській психіці і випорпує з неї цікаві деталі. Нерідко вони з першого разу відлякують, та якщо бути настирливим, то можна зрозуміти й природу власних неврозів чи інших психічних болів.

Перший роман письменника «Інфекція» вразив читача з соціального боку. Процюк описав, наче вивернув нутрощі назовні, недоліки українського пострадянського суспільства. Тоді літературознавець-шістдесятник Іван Дзюба був ініціатором висунення роману на Шевченківську премію.

Наступні книги все більше відходили від соціального і заглиблювалися в особистісне – романи «Тотем», Жертвопринесення», «Руйнування ляльки». Знаковою для українського літпроцесу стала психобіографічна трилогія про Василя Стефаника, Володимира Винниченка та Архипа Тесленка.

І от Процюк знову повертається до соціальної тематики, але цього разу подає її не так песимістично, як у «Інфекції», адже неозброєним оком видно позитивний розвиток української нації. За словами автора, це буде його найсвітліший роман. Крім того, він намагається зробити текст максимально легким для читання, водночас не втрачаючи особливостей авторського стилю.

«Під крилами великої Матері» – це алегорична історія хвороби і переживань головного героя, який приречений на видужання. Він стикається з різними парадоксами української ментальності і вчиться їх долати.

«Наприклад, з одного боку – виняткова відважність: битва під Берестечком, герої Крут, упівці, які підривали себе останньою гранатою, щоб не здатися в полон, – зауважує Степан Процюк. – Масовий героїзм. Можна сказати, що українці – нація героїв.

З другого боку – російські література, мистецтво, наука повні людьми українського походження. Зараз, коли переглядаю різні сайти, помічаю купу росіян з українськими прізвищами, які переповнені ненавистю до України. Маса ідолопоклонства перед Москвою, лакейства, несамодостатності… Звідки в одної нації така національна самопожертва і нерідко тотальний малоросійський гопак?»

У романі письменник пробує дати відповідь на такі запитання. Це спроба психологічного роману про душу української людини.

Перебуваючи в лікарні, герой думає про те, що буде, коли в Україні розпочнеться російський мордор. Що станеться з багатьма нашими людьми, про що говоритимуть вчителі у школах, як будуть міліціонери патрулювати на вулицях?..

Він ще не знає про майбутню перемогу Майдану, тому в голові снують синопсиси найсумніших сценаріїв, ніби надиктованих кремлівськими пропагандистами. Уявляється ситуація ще гірша, ніж в Росії. Агенти Москви нищать нашу країну, щоб можна було говорити: «От вони намагалися, але в них нічого не вийшло і стало ще гірше, а в нас відносна «демократія». Тому українці мусять бути під нашою опікою».

Тим не менше, роман матиме оптимістичне завершення. Степан Процюк планує дописати книжку вже до кінця цього року.

Натомість до вересневого Форуму видавців у Львові вийде ще один роман – «Десятий рядок». Він має три сюжетні лінії. Перша – доля діда Гната, перебування в радянських концтаборах. Друга ліня – життя Гнатового сина Марка, викладача історії Стародавнього світу і Середніх віків у радянському виші. Атмосфера агентів КДБ, доносів, нашіптування. Третя лінія – сучасне життя Маркового сина Максима, яке вражене хворобою. Її слід сприймати як алегорію нашого часу.

Через роман проходить наскрізний образ богині любові й смерті Астарти. Відомо про жорстокість цієї фінікійської богині, дитячі жертвоприношення… Про все це теж йдеться у книжці. Але тут Астарта найбільшою мірою символізує невблаганність історії, покару за злочин, якої не оминути. Якщо не зараз, то трохи пізніше.

Богиня з’являється чи не в кожному розділі роману. Наприклад, вбиває в поїзді кадебіста, який працює у Львові й ненавидить Україну. Такі епізоди роблять книжку дещо містичною.

На думку Степана Процюка, ці теми необхідно прописувати в сучасній літературі для кращого усвідомлення свого минулого. Крім того, художній текст в набагато виразніших барвах змальовує всі жахіття, які пережили наші предки.

За словами письменника, наша нація за останні місяці справді глянула на себе іншими очима, знайшла Україну в Україні. Цей роман про три покоління дозволить наймолодшим ліпше зрозуміти своїх батьків і дідів, повніше осягнути ними пережите. Роман дає варіанти відповідей на запитання, чому в нас та чи інша ментальність. Чому мали місце радянські концтабори і голодомор?

Читаючи цю книжку, людина емоційно збуджується і відчуває енергетичне єднання зі своїми пращурами. Крім того, «Десятий рядок» має багатий фактажний ґрунт, який буде важливим і цікавим для читачів з раціональним сприйняттям.

Загалом, кожен роман Процюка – ніби частина епопеї про українця, описаного з різних ракурсів, у різних часах і ситуаціях. У своїх п’ятдесят років, які автор відзначатиме 13 серпня, він підозрює, що насправді пише один великий роман.

 

 

Василь КАРП’ЮК