Івано-Франківська музична сцена має декілька яскравих доказів, що талановита молодь не застигла в провінційному болоті. Юрій Шацький, лідер групи «The Back Seat Bingo», є одним із них.

Ось що самі музиканти кажуть про свій колектив: «The Back Seat Bingo»… Під час кожного шаленого концерту чуємо одне і те саме питання: що означає наша назва, як вона перекладається? Що ж, відповідь мусить бути довгою, бо нічого короткого в житті нашого гурту просто немає. «The Back Seat Bingo» – в перекладі з англійської ця ідіома (сталий вираз, аналог нашого фразеологізму) означає якесь феєричне, довгоочікуване, неперевершене дійство, що відбувається на задньому сидінні авто, коли двоє людей відчувають себе невагомими, наче в польоті, проносячись над вечірньою темрявою асфальту в майбутнє, туди, де ще ніхто не був секунду тому, коли серця б’ються в унісон шалено швидко, а гормони і алкоголь затуманюють розум, коли крім Неї і Нього нічого на світі більше не існує, хай хоч на мить, але все ж таки не існує. І, звісно ж, музика… Музика, що проникає в кожну клітину тіла, що зачіпає найтонші струни душі, музика, що народжує почуття… Саме таку музику і творимо ми. Музику, яка закохує в себе з першої ноти…»

«Галицький кореспондент» зустрівся з Юрієм Шацьким і поговорив про наболіле.

– Ваша група, грає досить незвичну для франківської сцени музику, такий собі каліфорнійський рок. Чим зумовлений такий вибір стилю?

Давним-давно у мене лежала душа до рок-н-ролу. Ще років вісім тому прийшла ідея створити такий колектив, але однодумці не знаходились. В університеті почав робити рок-н-рольні вечірки. Ідей було море. Паралельно сидів і клепав музику. Є навіть деякі партитури в GuitarPro. А йшло все зсередини.

– Чому саме цей стиль, досить незвичний для української сцени, не кажу вже про Франківськ? Навколо переважно або панки, або металісти, або ж етно… І тут раптом ви.

Цей стиль дозволяє збирати зовсім різнопланову публіку, незалежно від віку. Це і ті ж панки, металісти й етно… Від, фактично, десяти років і до гробу – всім підходить таке. Якщо не фанатіють, то принаймні не кажуть: “Хлопці, та йдіть вже, буде!” Не намагаємося дотримуватися якихось модних чи популярних мейнстрімів, робимо те, що нас пре. Водночас не обмежуємося одним стилем, мовляв, це вже не рок-н-рол, це не граємо. Учасники групи дуже різні, з різними уподобаннями, хоч нахил все одно в той бік – такий собі рок-н-рол з відхиленнями. А на українській рок-сцені можна зустріти багато чого… Тому боятися не бути в тренді не варто, головне давати якісний продукт як наживо, так і у відео- та аудіороботах.

– Для чого ти займаєшся рок-н-ролом – слава, дівчата, гроші?

Кайф від музики! Від нього пішло багато світової рок-класики. Це один із базових стилів. Навіть «Бітли», які вбили музику 60-х, мають в доробку твори у такому стилі. Слава?.. Про неї поговоримо, коли ми виступимо на «Rock Am Ring» (це одна з наших заповітних мрій). Дівчата?.. Без них нікуди, і рок-н-рол завжди передбачав їхню наявність, співпрацю з ними і переплітання (сміється). Гроші?.. Я вважаю, що будь-яка праця повинна бути відповідно винагороджена. На одному ентузіазмі без фірмових інструментів, апаратів, записів, кліпів тощо далеко не зайдеш і якісний продукт не зробиш. Але основне – таки кайф від того, що у нас виходить. Коли тебе на сцені несе кудись в далекі краї блаженства не від якихось додаткових речовин, а від твого творіння, це словами не передати. А коли цей кайф передається іншим, тоді вже виходить своєрідна музична наркооргія.

– Ти вже досить віддавна на франківській сцені, міняв багато груп. Якщо не помиляюсь, то вони тобою ж і були створені. Зараз ви знову обновились із «The Back Seat Bingo» – перейменувалися на «Bingo». Це пошуки себе, ніші, кон’юнктури чи ще чогось?

Змінювався я – змінювалися смаки, мінялися гурти. Перший гурт “Кіпіш” закінчився через небажання працювати. Якось в один момент воно відпало. Другий гурт “Стан афекту” (створений не мною, я прийшов до них) розвалився, фактично, через мене, бо я, як потім виявилося, забагато свого вносив і керував. Далі була “КоляСка” – ска, позитив, тромбони й труби. А яке ска без “шарящих” духових, яких в нашому, переповненому “фірмачами” Франківську знайти дуже важко? Доводилося брати «гостей» з ближніх населених пунктів, метою «номер один» яких від тієї творчості є якраз лише бабло. Це – не так пошуки, як долання перепон, котрі вічно є і будуть. Але з однодумцями це робити легше. Як зараз в «Bingo». А зміна назви спричинена, так би мовити, розширенням групового світогляду. Зараз з новим барабанщиком музика стає трохи іншою. Більше драйву, емоцій, рваності… Відповідно, обмежуватися лише заднім сидінням авто не варто! Бінго може статися будь-де.

– Ти зачепив досить болючу тему – наявність якісних музикантів у місті. Здавалось би,  маємо музучилище, цілий інститут культури, музичний факультет, а знайти когось вмотивованого є проблемою. Через що така провінційність, на твою думку?

Ну, наскільки я знаю, школа у нас непогана. Є кваліфіковані професіонали. Та й приїжджі є такі, що взувають своїх колег по цеху. І місцеві є. Але це одиниці. А більшість: вивчив два  джазові твори – і вже наче всі розуми поїв. А насправді крок вліво, крок вправо – а толку нема, більше понтів, ніж діла. «Звьоздність» деяких окремих особистостей просто зашкалює. Кваліфікованих однодумців знайти непросто, але в нашому випадку перший і основний критерій – щоби людина була хороша. І так сталося, що у нас в колективі хороші люди є водночас хорошими музикантами.

– А як би ти оцінив франківську сцену взагалі, що тобі подобається, що ні?

Наша сцена досить різноманітна, є багато різнопланових колективів, добрий відсоток з яких вирізняється якісним і оригінальним продуктом. Також є на сцені багато колективів, котрим туди ще рано. Водночас, є багато неякісної музики, що пояснюється нетерплячим бажанням виступати. Я б добру половину колективів закрив на півроку на репетиційних базах. А деяким би порадив зайнятися чимось іншим. Таке враження, що сцена перенасичена і слухач став розбещеним в плані відвідуваності концертів.

А організація концертів – це взагалі окреме питання. Місту конче потрібен майданчик для проведення сейшенів, тематичних вечірок, прийому турів гостей тощо. А то нічних клубів у нас хоч греблю гати, а рок-клубу жодного. Наша «м’юзік ком’юніті» готова проводити заходи, і вже неодноразово ставилося питання про виділення приміщення, були збори, розмови, підписи… Але, на жаль, безрезультатно. Якщо це станеться, то хіба аж тоді, коли хтось із нас виграє покерний турнір чи джек-пот, або випадково з’явиться багатий родич за кордоном і купить приміщення.

І насамкінець. Твої амбіції?

Ха! Про «Rock Am Ring» я вже казав. Немає меж досконалості! Втілюю всі безглузді ідеї в життя! Моє музичне «я», котре дуже часто бере верх над реальним, дає можливість потонути в бурхливому океані різного плану емоцій, викликаних продуктом моєї багатої уяви!

 

                                                  Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ