Пригадую 8 грудня 2013 року. Мені ще ніколи так не подобалось у Києві. Це місто асоціювалось у мене з іподромом, де кожен скаче наввипередки, немов жеребець, і навіть не здогадується, що він – незграбне поні. У Києві – тьма людей, безліч думок, тиснява в метро, на вулицях та в магазинах. Не любив я цей вулик з мільйонів людей.

 

Бо не люблю гамір. Але коли мільйон людей в унісон кричали “Слава Україні!”, це був не крик і навіть не гамір, це була пісня, повстанська пісня українського народу, яку співали мої брати-українці на Майдані!..

Минулої п’ятниці я знову побував у Києві. Пішов на Майдан (свідомо пишу Майдан з великої літери, бо дуже поважаю цей символ сили українського духу).

Пам’ятаю Хрещатик, пам’ятаю барикади, пам’ятаю запах диму. Весь Київ цілу зиму пахнув димом. Цей запах в мене асоціювався з Майданом. Димом пахло на Майдані, димом пахло від майданівців.

Тепер Майданом в Києві не пахне. Тепер він пахне пивом і сечею, а псевдомайданівці – перегаром. Те святе місце, де полягли наші побратими, пахне, як вокзальний туалет.

Всі бачили по телевізору, які елітні підрозділи бомжів та інших асоціальних елементів «тусуються» на Майдані. Але якщо на власні очі побачити, як бидло, вигукуючи «Небесна сотня» і «Слава Україні!», хлебче пиво з пляшки, то хочеться стріляти.

Минулої п’ятниці на суботник прийшли комунальники у супроводі батальйонів “Київ 1” та “Київ 2”. Виглядало все дивно. З одного боку бомжі і декілька справжніх майданівців, а з іншого – озброєні бійці і комунальники. Сварки, крики, прибирання, шини, «коктейлі», вогонь, дим, бійка, бруківка. Як наслідок, провалена операція із зачистки Майдану.

Така різноманітність сірих алкомайданівських буднів протверезила залишенців. Вони всю ніч чекали штурму, нарікали на владу і розповідали перехожим, які погані ті, хто не дає їм бути на Майдані.

Ранок суботи почався з прибирання. На Майдан прийшли кілька тисяч киян, вони прибрали Хрещатик, і коли підійшли до “йолки”, то почались сутички, полетіла бруківка і знову загорілись шини. Гасити пожежу кинулись молоді хлопці. Вода в пожежних машинах швидко закінчилась, і ми з товаришем побігли до бідонів, які стояли біля одного з наметів. Почали гасити шини, але як тільки ми вилили рідину з одного з бідонів, вогонь почав горіти сильніше – виявилось, ми знищили алкозапас… Спільно з пожежниками люди не дали вогню перекинутись на будинок профспілок. Далі – почали збирати намети, замітати, вивозити сміття. Все це відбувалось під крики залишенців, прокльони і матюки.

Я зайшов у кілька наметів. І подумав, що непогано облаштувались ті, хто там залишився. Майже в кожному наметі телевізор, холодильник, електроплита, ліжка, шафи. Такий собі хостел у центрі Києва. А на Сході – бліндаж, каремат і спальний мішок. Якось несправедливо: ті, хто бореться з алкоголем, вливаючи його в себе, забезпечені краще за тих, хто воює на фронті.

Не знаю, що зараз відбувається на Майдані, бо їду на Схід. І всім залишенцям з Майдану радив би їхати на війну або допомагати військовим. Халява закінчилась, тому або соціалізуйтесь, або повертайтесь у підвали.