Радіо Свобода опублікувала інтерв’ю зі співаючим далекобійником Вадимом Дубовським, який став відомим завдяки своїм інтернет-хітам «Гімн антирашистів», «Я скажу тебе, Русь»,«Песня об уродине», «И вновь продолжается ад», «Антиконвойний марш» та ін.

 

Ці та інші кліпи Дубовського стали вражаючим сатиричним відгуком на російсько-український конфлікт.

 

Вони записуються просто за кермом вантажівки: Вадим Дубовський використовує радянські мелодії, але сам пише нові тексти. 

 

Вадим народився в Донецьку, коли йому було 11 років, батьки на певний час переїхали в Ростовську область Росії, а потім повернулися в Україну, до Києва. А вже останні 10 років чоловік живе в Чикаго, у США. Кліпи «співаючого далекобійника» користуються величезним успіхом, їх бачили в мережі Інтернет сотні тисяч відвідувачів.

 

Про своє життя, пісні, політичні погляди та про те, як він опинився в Америці, розповідає Вадим Дубовський.

– В Америці вперше я опинився в 2000 році, я сюди приїхав на гастролі з концертним колективом. І таких у мене було три поїздки. У третю поїздку вирішив тут залишитися.

– Тобто Ви – професійний музикант?

 

– Так. До того, як я вирішив залишитися в Сполучених Штатах, я працював як професійний музикант.

– А як Ви з далекобійника перетворилися наспіваючого далекобійника, як пояснити таку метаморфозу?

– Насправді ніякої метаморфози не було, я завжди залишався співаючою людиною, оскільки я і вчився співати, і любив співати, і співав завжди. А далекобійником мене змусило стати саме життя, так вийшло.

– Подобається Вам ця професія?

– Я завжди любив подорожувати. Професія мене влаштовує, хоча, якби мене запитали, чим би я більше хотів займатися, я б сказав, що музикою. Тим не менш, це одна з тих професій, якою я займаюся з задоволенням.

– В останні місяці Ви стали знаменитістю. Увага публіки до Вашихпісень не лякає? Адже крім шанувальників у Вас багатонедоброзичливців.

– Так, цих теж вистачає. Але я Вам скажу чесно, я не відчуваю ніякої знаменитості, популярності. Це все віртуально. А я, як жив тим життям, яке було до публікації всіх цих роликів, так і продовжую жити тим же самим життям, ніщо не змінилося. Вся ця популярність тільки на екрані монітора.

– Чи цікавляться американські далекобійники подіями в Україні? Чи запитував у Вас хто-небудь про те, що відбувається?

 

– Так, зрозуміло, питають. Як правило, всі підтримують Україну і все дивуються, яким чином після Олімпіади в Сочі раптом Росія встала на позиції, що нагадують позиції колишнього Радянського Союзу.

– А Вас особисто це дивує? 

– Не те, що дивує, мене це просто шокувало! Мене просто вразила тодішня постанова Ради Федерації про надання Володимиру Путіну права на введення військ. Я це сприйняв як оголошення війни. Для мене це було дуже боляче.

– Саме після цього народився цей жанр сатиричної переробкистарих радянських пісень?

 

– Це все не відразу виникло. Я переймався цими подіями. Я дуже сильно переживав окупацію Криму, я не міг з цим всередині змиритися. Всупереч всім міжнародним нормам, домовленостям, Росія раптом поводить себе таким чином, абсолютно нахабно вторгається на територію України. Але потім, з’явилося те відоме скандування вболівальників харківського «Металіста», виник той віршик про президента Росії. Потім це набуло деякої популярності в мексиканських емігрантів в Лос-Анджелесі.

 

Побачивши все це, я подумав, що не хочу залишатися осторонь від цього. Під впливом цієї пісеньки вболівальників і виступів у парку Лос-Анджелеса я придумав гімн антирашистів, який відразу ж набрав близько 200 тисяч переглядів на YouTube.

– Запис одного кліпу – це чистої води імпровізація, чи Ви робите багато дублів?

– Іноді на це йде хвилин 40, іноді година. Адже робота в основному ведеться в голові. Я їду, я шукаю ритми, підбираю. Спочатку у мене з’являється ідея у формі переспіву якоїсь пісні. Я вибираю пісню, в якій, зазвичай містяться якісь внутрішні протиріччя, хоча б як у сучасному гімні Росії, там дуже багато протиріч. Якщо вдуматися в слова, які були в колишньому гімні Радянського Союзу, – це все суцільна брехня. «Союз нєрушимий», який зруйнувався врешті-решт, «рєспублік свободних», а про свободу цих республік ми все теж прекрасно знаємо. Я підшукую такі пісні… і намагаюся їх переробити на сучасний лад. Це все займає день, два. Але часу в мене купа, я собі їду цими чудовими американськими дорогами і просто плету рими. А потім, коли у мене дозріває варіант тієї чи іншої пісні, я тоді витрачаю годину, або трохи більше, коли у мене вийде вдалий дубль.

– Ви самі все записуєте, чи ж є оператор, який з Вами працює?

– Звісно, в мене немає ні напарника, ані відеооператора. Я сам записую все за допомогою смартфона.

– Ви розумієте людей, які мріють зараз про повернення до СРСР, людей, які радянську міфологію почали сприймати «всерйоз», інавіть вмирати за неї готові?

– Так, я з жалем відзначаю це, заходжу на багато форумів в інтернеті і бачу, наскільки люди, які живуть в Російській Федерації, стали нетерпимі до проявів свободи, демократії. Це останнім часом стало дуже помітним. Ви запитали, чи розумію я їх. Я розумію, що це все відбулося під впливом засобів масової інформації. Тут мимоволі напрошуються аналогії з Геббельсом, з пропагандою в нацистській Німеччині. Дійсно, «просто так» люди не можуть вирішити, що Донбас – це російська земля, що там живуть одні росіяни. Що СРСР найкраща країна, що «Богом обраний народ російський» повинен усіх рятувати і так далі. Це все, як на мене, є наслідком добре продуманої пропагандистської кампанії, яка на державних телеканалах і в пресі дуже потужно обробляє населення Російської Федерації.

– Ось що парадоксально: серед емігрантів у світі теж багатоприхильників Путіна, прихильників анексії Криму і так далі. І в Америці таких теж є чимало, навіть демонстрації бувають на підтримку Росії. Є такі люди серед ваших знайомих?

– На жаль, так, були у мене такі знайомі, вони залишилися моїми знайомими, але, на жаль, ми перервали з ними дружні стосунки. Це люди, які лінуються просто зайти в інтернет, порівняти якісь ресурси, порівняти виклад новин, різних точок зору. Це люди, які провели собі кабельне телебачення, встановили супутникову тарілку і дивляться Russia Today. І все, про що там мовиться, вони сприймають, як у колишні часи, коли вони жили в Радянському Союзі і дивилися програму «Время». На жаль, є такі люди, які підтримують політику Путіна. І вони живуть, як не дивно, тут, в Америці. Таким людям я кажу: а чому ти ще тут, чому ти не взяв квиток на Москву і туди не вирушаєш? Тобі тут чомусь добре в цій країні, у вільній країні, де ти можеш висловлюватися, як хочеш, про кого завгодно, не переходячи, звичайно, рамок пристойності і законів.

– Що Ви думаєте про те, що відбувається на сході України, у рідному Вам Донецьку, чому там почалася війна?

 

– Це результат тонко продуманих провокацій з боку Російської Федерації. Я пам’ятаю всіх своїх однокласників, з якими разом навчався: перший, другий, третій клас. Я вам тільки назву прізвища – Мастеровенко, Колесніченко, Філоненко, Сидоренко. Вони не можуть себе почувати російськими людьми. Я пригадую цей суржик, цю мову – суміш української та російської. Так, там були у мене і друзі Щербаков, Нефедов – російські люди, але вони прибульці, вони приїхали під час індустріалізації Донбасу, це загальновідомі факти. Всі ці Мастеровенки і Колесніченки не могли відразу відчути себе російським народом. Це дуже тонко і вміло зроблено спецслужбами Російської Федерації, я більш ніж впевнений. Крім того, я жив у Міллерівському районі Ростовської області, там теж ми розмовляли з моїми однокласниками, з друзями на діалекті української мови. Це була українська з усіма її граматичними конструкціями. Там жили не казАкі, а саме так себе називали: ми хохли, ми так говоримо.

– А українською мовою Ви записували пісні?

– Так, і неодноразово. У мене є пісня, автор якої, до речі, народився і виріс у місті Слов’янську Донецької області. «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Автор знакової української пісні, Михайло Петренко, народився і виріс там – на Донбасі.

– І Ви її теж переробили?

 

– Ні, я переробляю тільки радянські пісні, а народні українські пісні співаю так, як вони є, без змін.

– Ви були в Україні останнім часом, за часівМайдану?

– Я їздив в 2013 році, півтора роки тому. Це було в лютому, коли ніщо ще не віщувало драматичних подій.

– Вам подобається те, що відбувається в українській політиці вжепісля Майдану? Процес люстрації, який зараз починається, вибори,зміни в суспільстві…

– Я сподіваюся, що це все буде конструктивно змінювати життя українське, і сама держава українська зміниться. Мабуть, через ці події на південному сході населення всієї України загалом переосмислило свою роль, значення самої держави Україна. Я сподіваюся, що зміни, які зараз відбуваються в політичному житті України, перевибори Ради, президент, який обраний більшістю голосів, – я сподіваюся, що все це на краще, і Україна стане гідною європейською країною.

– У Вас український паспорт чи американський?

– Я американський громадянин з 2010 року.

– А якби голосували на президентських виборах в Україні, за кого б віддали голос?

 

– Зрозуміло, за демократичні проукраїнські сили, за Петра Порошенка. До речі, моя мама проживає разом зі мною, вона голосувала за Порошенка.

– Ваші пісні звернені насамперед до росіян. Іодна з останніх пісень завершується рядком:«Все люди станут вместе разом, и будет Путлеру капут». Ви гадаєте, що так станеться?

– Я вірю, що це станеться, причому досить скоро. Я сподіваюся, що доживу до того часу, коли Росія стане дійсно демократичною країною.

– Герой багатьох Ваших пісень – Володимир Путін. Якби Ви зустрілися з цим героєм, що б Ви йому сказали? Тільки без цьогослова, яке дуже люблять мексиканці…

– Ви знаєте, мабуть, я б не сказав – я б зробив. Я вважаю його (Путіна) своїм особистим ворогом. Це людина, яка заподіяла багато зла моїй батьківщині, моїм друзям, знайомим, який дійсно зірвався, прийшов час його зупинити.

– У Вас є такий рядок: «Розжени дурнів, щосидять за кремлівською стіною»…

– Мені здається, доречно згадати прізвище глави Ліберально-демократичної партії Російської Федерації Володимира Вольфовича Жириновського – найяскравіший приклад тих, хто сидить за кремлівською стіною.

– Вадиме, яка з написаних Вами пісень, а їх багато з’явилосяостаннього часу, Ваша улюблена? 

– Мабуть, та, яка набрала найбільшу кількість переглядів, вона не тільки моя улюблена, а вийшло так, що й люди її слухають найбільше. Це «Я скажу тебе, Русь».