Із Першим вереснем вітаю всіх малят і школярів, усіх мамусь і татусів! Сьогодні надзвичайно важливий день. Кожен із нас, ідучи до школи, ведучи малечу або старших дітей на Перший дзвоник, згадує й своє перше шкільне свято. Сентиментальні спогади мимоволі хвилюють душу… Цей день зринає в пам’яті кожного найкращими згадками, найщасливішими хвилинами з татом і мамою, з бабусею та дідусем.

Директор школи і вчителька вітають дітей рідною українською мовою. Директор не завжди, але перша вчителька залишається в серці дитини надовго. Усе, сказане нею, все, що вийшло з її вуст, стає основою наших майбутніх переконань і світогляду. Перша вчителька запам’ятовується на все життя, закарбовується у серці кожної дитини її посмішка, її голос, усе, чого навчає ця перша після мами і тата особа. Але сьогодні не кожна школа українською мовою розпочала Перший дзвоник… У нас, у третій школі привітання з Першим дзвоником розпочали – не повірите!.. і це в післяреволюційний час! – ТАК, ТАК! РОСІЙСЬКОЮ!

Мене, громадянку України, режисера й маму двох діток, котра вихована в традиціях відродження української мови, культури, національного і духовного розвитку української державності, це неабияк вразило! Як це так? У незалежній Україні, котра існує не просто 23 роки – вона існує вже кілька тисяч років, нас знову вчать розмовляти російською, мовою наших віковічних ворогів (називаймо речі своїми іменами), мовою загарбників.

Отак непомітно і спокійно нам просто-напросто втлумачують, що ми не народ, а купка людей, яким потрібні тільки їжа й видовища. І знову нами маніпулюють. Нашим маленьким дітям втовкмачують російською мовою, що ми за МИР. Так, звісно, Ми за Мир і спокій у нашій державі. Та не потрібно цей мир укотре «приправляти» вашими російськими приправами. Війна не тільки на кордоні з Російською Федерацією, але й у побуті, кожного дня і на кожному місці. Мир потрібно мати в собі, своїй душі, а на сторожі бути завжди, щоб ніхто і ніколи не посмів заплямити серця і душі наших дітей. Я володію не однією мовою і не з одними представниками сусідніх держав приятелюю, тільки в школі, рідній, я вважаю, мою дитину повинні навчати українською, а не загарбницькою російською! Мені, вихованій у традиціях українсько-польських (я росла на Західній Україні) не зрозуміло, чому в такому випадку не розпочати урочистого привітання польською? Ми територіально знаходимось далеко від кордону з Росією і мені ближча польська мова й культура. Таким самим чином могли би розпочати й китайською наше першовересневе привітання, позаяк Російська імперія межує з Китаєм. І незабаром, як і в Китаї, нам запропонують комуністичну партію замість національного відродження України. А так просто в школі введуть урок історії комуністичної партії. І не матимемо права відмовитись, бо навчання ж обов’язкове. І все, що нам там подадуть, ми повинні будемо «з’їсти»… Чи, може, перевірятимемо, що нам подають? І що їсти, а від чого відмовитись?

Ми відповідальні за майбутні покоління, за те, що в душах матимуть наші діти, що їм вкладуть в ті малесенькі голівоньки. І, зрештою, ким вони стануть у майбутньому – українцями чи малоросами?..