Поствоєнний синдром долатимуть у реабілітаційних центрах 

 

В Україні є мережа військово-клінічних госпіталів, де лікують солдатів, які повернулися з війни. Але нині виникає гостра потреба у створенні реабілітаційних центрів для військових. Такі центри, де б оздоровлювали і тіло, і психіку тих, хто пройшов через війну, планують створити і на Прикарпатті.

Кандидат №1

Реабілітаційний центр для поранених у зоні АТО бійців планують створити на базі санаторію “Черче” на Рогатинщині. Нині там діючий санаторій з готовою матеріальною базою та відповідними спеціалістами.

“Черче” надає низку унікальних лікувальних послуг: родонові ванни, помічні після різних переломів і поранень, лікувальні грязі та підводне витягування хребта. Сьогодні на рівні держави розроблена програма зі створення реабілітаційних центрів, і у зв’язку з подіями на Сході цей санаторій мав би стати базовим на всю Україну”, – каже директор обласного департаменту соцполітики Ярослава Ульванська.

Маючи таку базу, лікувальні засоби та територію, втратити можливість облаштувати помічний реабілітаційний центр неприпустимо, – наголошує вона. Щоправда, матеріальне забезпечення санаторію вимагає вдосконалення. Чиновники ламають голову, як покращити якість діагностичного обладнання та житлові умови. Найбільшою проблемою нині є фінансування, відтак порахувати витрати на облаштування центру та вчасно передати в уряд інформацію – пріоритетне завдання обласної влади.

«Потреба в коштах немала, – розповідає Ульванська. – Наразі готується проектно-кошторисна документація на будівництво другого корпусу. За приблизними підрахунками, його зведення коштуватиме 15 млн. гривень. Ми підготували відповідного листа на ім’я прем’єр-міністра Арсенія Яценюка з проханням, щоб гроші на добудову «Черче» запланували в бюджеті».

Ще одна проблема полягає в тому, що на четвертий квартал цього року, починаючи з жовтня, жодної соціальної путівки на оздоровлення рогатинськими грязями в підпорядкуванні області немає. «Ці путівки повністю використані, тому виділити їх на реабілітацію ми не можемо. І якщо з соцстрахом не зможемо домовитися про пільгові путівки, закупити їх за свої кошти буде нереально», – визнає чиновниця.

У переліку кандидатів на реабілітаційний центр ще один профільний заклад – санаторій МВС України «Кремінці» у с.Татарові, що на Яремчанщині. Його спеціалізація – бронхіально-легенева. «Можливо, залучатимемо і його до програми формування реабілітаційних центрів», – каже Ульванська.

«Ми переглянули всі варіанти. В окремих санаторіях є кращі умови, але за лікувальними властивостями «Черче» важко порівняти з іншими закладами. Є гарні місця з лікувальними водами, але створеної бази, на жаль, немає. А починати з нуля створювати центр зараз неможливо», – резюмує директор облдепартаменту соціальної політики.

І тіло, і душу

Паралельно з лікуванням бойових поранень у госпіталях та реабілітаційних центрах має проводитися серйозна психологічна робота, адже практично кожна людина, яка побувала на війні, потребує психологічної реабілітації.

Про заклад, де лікуватимуть не лише тіло, а й душу, турбується і мешканка Івано-Франківська Тетяна Домнич. Ідея створення такого реабілітаційного центру в жінки виникла, коли вона в дніпропетровській лікарні разом із медиками повертала до життя свого сина Володимира – контрактника 24-ї окремої механізованої яворівської бригади. 11 липня під Зеленопіллям внаслідок обстрілу російськими «градами» він отримав поранення обидвох ніг і зараз потребує тривалого лікування. Упродовж тижня в дніпропетровській лікарні Тетяна доглядала не лише сина – вона стала матір’ю для багатьох бійців, адже більшість поранених – молоді хлопці. Тоді жінка зрозуміла, що після жахіття жити під прицілом поствоєнний синдром настане обов’язково.

У Дніпропетровську Тетяна зустріла невропатолога Дмитра Тищенка, голову асоціації рефлексотерапевтів Донецької області, який у тамтешніх лікарнях на волонтерських засадах проводив реабілітацію поранених учасників АТО. «Я бачила на власні очі позитивні наслідки процедури голковколювання, яку він проводив, коли кров у задерев’янілих ногах пораненого починала частіше пульсувати, – розповідає жінка. – Саме цей спеціаліст уперше заговорив про реабілітаційний центр в Івано-Франківську, порадив звертатися за допомогою у Вигодську міську лікарню, що в Долинському районі, мовляв, там є фахівці, які візьмуться за таку справу».

Зелена терапія

Головний лікар Вигодської міської лікарні Мар’ян Студент не проти, він двома руками за таку ініціативу. «До мене звернувся невропатолог Дмитро Тищенко і каже: у вас працює невропатолог Ігор Крайник, він фахово може проводити реабілітацію учасників АТО. Тищенко також запевнив: якщо треба – приїду, допоможу», – розповідає він.

Вигодську лікарню побудували 26 років тому. На сьогодні тут 80 ліжко-місць. На першому поверсі – поліклініка, приймальний покій та станція швидкої допомоги, на другому і третьому – лікувальні відділення терапії та неврології, а четвертий поверх пустує. За підрахунками головного лікаря, тут можна розмістити 20 пацієнтів. Він каже, що повноцінного реабілітаційного центру тут не облаштуєш, але відділення реабілітації на волонтерських засадах можна організувати легко.

«На четвертому поверсі вже є металопластикові вікна, треба доробити відкоси, завершити косметичний ремонт, закупити сантехніку і завести лікарняні меблі: ліжка, тумбочки, шафи, крісла», – Мар’ян Студент показує порожні приміщення. А за вікном – неймовірні краєвиди: з одного боку – впритул лісиста гора, а під нею річка, з іншого – гірське село, а прямо вдалині – зелена церквиця із золотим куполом.

Студент каже, що в лікарні є все необхідне: травматолог, невропатолог, терапевт, велика лабораторія, яка робить увесь комплекс аналізів, фізкабінет, рентген, флюорографія, УЗД, працює ліфт. «Для такої справи працівники лікарні готові безкоштовно працювати, у них є достатньо часу, аби зробити укол чи поставити капельницю, тому обслуговувати ще один поверх не є проблемою, – запевняє головлікар. – Із відповідним питанням я вже звертався у Долинську районну раду. Її голова також не проти, пообіцяв виділити гроші на харчування.  Щоправда, на лікування грошей немає, розраховуємо на допомогу волонтерів».

Час не лікує

«Мій син не один, травмованих армійців тисячі. Крім лікування, їм потрібне місце, де не кістки, а психіку лікувати треба, щоб ці жахи війни просто забути. У Вигоді можна зробити волейбольне, футбольне поле, хлопці матимуть куди вийти погуляти, сходити на рибалку, покататися екзотичною вузькоколійкою «Карпатський трамвайчик», піти в ліс по гриби чи ягоди. Не хочу, аби це був реабілітаційний центр лише для івано-франківських хлопців, хочу створити всеукраїнську мережу», – розповідає про свої плани Тетяна Домнич, яка прагне  організувати в області волонтерський рух допомоги військовим.

Участь у бойових діях у зоні АТО беруть тисячі українських військовослужбовців. Більшості з них буде потрібна психологічна реабілітація, адже поствоєнний синдром просто спокійним життям не лікується. Психологи кажуть, що він може загострюватися в будь-який момент. Методик, як правильно лікувати тих, хто повернувся з війни, немає. Із таким викликом у таких масштабах Україна до цих пір не зустрічалася. Напевно, недарма кажуть, що війна закінчиться лише тоді, коли поховають останнього солдата.

 

Ірина ТИМЧИШИН

8.09.2014