АРТ. І йдеться не про модний синонім поняття творчості. Насправді це абревіатура, значення якої суттєво радикальніше, ніж будь-які арт-потуги навіть найталановитіших митців.

Антиретровірусна терапія (АРТ) своїми хімічними лапами відтягує смерть. Для ВІЛ-інфікованих. Фатальний привілей від Вічності, чи не так!? А може лише шмат примарної надії у «обраних»!?

«У вас знайдені антитіла до ВІЛ!». Про що говорить ця жінка, вона не при собі? Хоче позбавити мене сонця і неба, сидячи у цьому ідеально обставленому кабінеті, одягнута у свій ідеально накрохмалений  і випрасуваний халат білого кольору з такою ж ідеальною зачіскою, але крижаним голосом і байдужим поглядом каже мені про кінець? Без осуду, емоцій, співчуття чи надії. Відтепер я всього лише №1259. Смерть уже встигла відібрати моє ім’я. Вона міцно засіла в мені і очікує своєї черги. Ти постійно під її пильним наглядом. Відчуваєш себе головним героєм відомої голлівудської стрічки «Знайомтеся, Джо Блек». Ось тільки тим героєм, котрому не дуже пощастило – по нього прийшла безжальна Вічність.

А може пощастило? Кожного дня боротися за життя, чи не чудовий творчий проект? Так звана гра зі смертю. Обдурити Вічність складно, але ж можна спробувати: підхопити її і раптово зачарувати своїм танцем насолоди звичайним буттям, навчити обіймати цілий світ, а може розважити казковими небилицями, як Шехеризада. У будь-якому разі творча дуель (чи то пак, дует) зі смертю має значення.

Примітивні думки на кшталт «Чому я? Це недбала помилка лаборантів! Я ж не повія чи наркоманка! Коли я помру?… зникають досить швидко. Ти просто святкуєш новий день народження, який подарувала Вічність. Життя поділилось на до і після АРТ.

Іноді блукають думки про чудесні зцілення. Ти згадуєш якісь дивовижні історії зі щасливим кінцем або ж вишукуєш їх у депресивних лікарняних коридорах, де медсестри лише співчутливо розводять руками: «Треба вірити!». Однак, незважаючи на їхній вдаваний оптимізм, я все одно вірю. Можливо, це духовне світло допоможе домовитись з Вічністю.

(Сповідь ВІЛ-інфікованої)