Дотримуючись загальних правил написання статті, я мала б відмовитись від обраної теми, адже вона стосується лише однієї категорії громадян, тоді як кожен автор повинен намагатися зацікавити якнайширше коло читачів. Але залишатись осторонь часто нездорової ситуації, що стосується переселенців зі Сходу, не можу, адже сама не так давно приїхала звідти. Дуже прикро, проте деякі представники східного регіону своєю поведінкою, ставленням і діями вимальовують в уявленні місцевих жителів портрет східняка, м’яко кажучи, не в найкращому світлі, з якого боку на цей портрет не глянеш. І чому дивуватись, коли нині навіть житло ніхто не бажає здати в оренду, почувши, що людина зі Сходу. Хоча ще кілька місяців тому ті ж самі місцеві ладні були приютити східняків навіть безкоштовно. 

Я не маю права приписувати такі дії кожному, адже дуже багато порядних людей, які  приїхали з великою бідою, опустивши голову, з щирою вдячністю приймають те, чим їм допомагають благодійні фонди, державні установи і просте населення. Але вистачить і ложки дьогтю на бочку меду, щоб зіпсувати все.

За статистикою

Статистичні дані говорять, що в Івано-Франківській області загальна кількість переселенців на сьогоднішній день становить близько чотирьох з половиною тисяч осіб, з яких офіційно зареєструвалося менше половини. Ця цифра не точна, адже, окрім офіційно зареєстрованих, багато таких, які приїхали до рідних і не заявляють про себе або які просто влаштовують своє життя самотужки. Однією з першочергових проблем є працевлаштування. Із загальної кількості переселенців до міського центру зайнятості звернулися лише 72. Виникає питання: решта людей так легко самі знаходять собі роботу чи більшості це просто не потрібно? Як приклад – відмова однієї жінки з нотками зверхності і гордині у голосі від запропонованої роботи бухгалтера на зарплату, не на багато вищу за мінімальну, ніби «по-вашому я, головний бухгалтер, маю працювати за таку зарплату?». Висновки робіть самі.

Дорогі співвітчизники!

Якщо ви гадаєте, що вам хтось щось винен, ви помиляєтесь. Якщо ви думаєте, що вас повинні носити на руках і собі у збиток прокладати вам дорогу, – це, як мінімум, обурює. Адже ті, хто дійсно потребує допомоги, радо приймають будь-який варіант – як роботи, так і житла. Є жінки, які все життя прожили в місті, але поїхали у віддалені села, бо з ними діти і потрібен принаймні дах над головою. Тим більше, що влада затвердила проекти, згідно з якими в разі переїзду «вимушених переселенців» до сільської місцевості і поселення в будинку без газу чи води і перше, і друге буде проведено найближчим часом. А є й такі, хто з перших днів перебування на заході країни вимагали навіть путівки в «Буковель». Це по якому, перепрошую, праву? У вас горе, війна? Чомусь не йдуть за путівкою ті матері чи дружини, синів і чоловіків яких привозять сюди в трунах. Їм не до цього. Ось де горе і в чому справжня війна.

Соромно за деяких. І шкода, що саме через таких завтра відмовлять у житлі чи в роботі матері з дитиною на руках. Адже інформація про певні факти швидко поширюється. Хто користується громадським транспортом, знає, про що я. Іноді їдеш і стаєш невільним слухачем емоційної тиради невдоволення присутністю жителів Сходу на цих землях. Розумієш цих людей, бо вони оцінюють східняків, опираючись на факти. Опускаєш очі, проте заперечувати і доводити, що не всі такі, навіть не намагаєшся, бо розумієш, що в даній ситуації це спровокує, як мінімум, агресію.

Кажуть, що мені пощастило, адже я знайшла роботу і житло. Та лише небагато знають, через що перед тим довелося пройти. Я оббила не один поріг за той термін, на який надали тимчасове житло і, врешті, завдяки міському центру зайнятості, маю роботу. Чіплялась за будь-який варіант житла і на сьогоднішній день дуже ціную те, що маю. Хто стукає, тому відкривають. Я не знаю, що буде завтра і чи буду я мати те, що маю нині. Сьогодні мало хто впевнений в наступному дні. І велике прохання до тих «постраждалих», у кого на порядку денному відпочинок в «Буковелі» з подальшими вимогами проживання лише в місті і з зарплатою не нижче… Не позбавляйте своїми діями і без того невеликих шансів на виживання тих, кому це дійсно необхідно. Скоріше за все, ви просто ще не пізнали, що таке безвихідна ситуація, та дай Боже, щоб і не пізнали.