«Галицький кореспондент» розпочинає серію публікацій фотоматеріалів з зони АТО. Війна страшна для того, хто її бачив. Той, хто не був на війні, боїться її ще більше – через незнання.

 

На фото 1 – бійці добровольчого тоді ще батальйону, а зараз полку спецпризначення «Азов». Хлопці в районі населеного пункту Старобешево оглядають місцевість. Після проведеної розвідки бійці вирушили до місця дислокації решти підрозділу.

Там “азовці” дислокувались разом з воїнами ЗСУ. Наметове містечко посеред поля – справжня романтика війни. Польова кухня, польовий умивальник, ніч у спальнику, з якого за командою «Гради» ти раз у раз стрибаєш в окоп. Після третього разу ці тривоги починають набридати. Хочеться підійти до тих, хто стріляє з тих «Градів», з автоматом і люб’язно попросити дати нам виспатись.

Проте після реального обстрілу розумієш, що ці виконувані кілька ночей поспіль команди «Гради» були не марними. Посеред білого дня позиції українських військових були обстріляні з артилерійських установок «Ураган».

Виглядало це приблизно так. День проходив, як і більшість днів посеред поля. Аж тут нізвідки виник шум, схожий на шум потяга, що прибуває на перон, тільки без гудка, і гучний вибух. Журналіст «Галицького кореспондента не встиг зрозуміти, що трапилось, як вже за напрацьованою звичкою у касці, бронежилеті і з автоматом був у окопі. Таких вибухів було декілька. Ворог практично ідеально вдарив по наших позиціях. На щастя ніхто з бійців «Азова» не постраждав.

Перше, що побачив журналіст “Галицького кореспондента”, вилізши з окопу, – величезну димову завісу, яка знялася після вибуху. Кіптява нагадувала викиди з Маріупольського заводу «Азовсталь», важко порівняти побачене з чимось, що бачив у рідному Івано-Франківську (Фото 2).

А далі розгорнулась картина, яка дуже комічно виглядала б у німому чорно-білому кіно. Кілька сотень людей у формі, з автоматами, збираючи речі, бігають по полю. “Де мій спальник?” – “Забирай кулемет, в мене зайняті руки!” – “Володю, де бритва?” – здавалось, що цих питань і вигуків мільйон, неможливо було зрозуміти, кому і що потрібно. Але бігли всі дуже швидко і повертались не з пустими руками.

«В першу чергу забирайте зброю і патрони», – крикнув командир. Всі замовкли, збавили швидкість, і робота зі згортання позицій пішла більш організовано.

Перша одиниця бронетехніки залишила позиції. У хлопців майже всі речі були у транспортно-бойовому засобі, вони швидко зібрались і навіть встигли перекурити (Фото 3).

За ними ще одна бронемашина. Перед нами хлопці зупинились, поговорили з командиром. З розмови почулось тільки: «Треба швидше збиратись, це була лише пристрілка». Воїни завели свого залізного коня і швидко «поскакали», розвіваючи на вітрі прапор нашої держави (Фото 4).

Більшість воїнів повантажились на транспорт, частина не отримала «добра» на зміну місця дислокації і залишилась у полі. Я вже сидів у машині. Ми жартома називаємо її «бронеауді». Сидів і спостерігав, як хлопці з азовського БРДМа прощались з тими, хто залишився в полі (Фото 5).

Ми виїхали. Колона рухалась надзвичайно швидко, як для КАМАЗів, ГАЗонів та старого БРДМа, під зав’язку завантажених солдатами та боєкомплектом (Фото 6).

 

Ми поїхали зі Старобешево. В дорозі дізнались, що нам пощастило. Це справді була тільки пристрілка. Основний удар прийняли на себе ті, хто залишився у нашому наметовому містечку. Слава тим героям, які загинули у боротьбі за Україну!