Є речі, які пояснити неможливо. Дедукція та індукція, теза, антитеза і синтеза виявляються безпорадними. Про них можна розповідати лише так, як колись Брем робив у своїй праці „Життя тварин”. Виключно описово. Стримуватися від висновків і діагнозів. Так званий емпіричний досвід – перелік історій про те, що сам бачив. На жаль, бачив забагато. І побачене можна тільки описувати, дивуючись, що таке може бути у наших горах, де житло завжди було взірцем раціонального мінімалізму.

Дерев’яні старі хати оббиті пластиком – суперструя для бідних. Те, що дерево запарюється, задихається і псується, нікого не обходить. То моя хата…
Потворні бетонні глечики замість звичайних цембринь над криницями розмальовуються на рожево.
Те, що у селах почали будувати величезні будинки один біля одного, вважається нормальним. З вікна одного дому видно, що робиться за вікнами іншого. До кам’яного муру довкола однієї садиби прибудовують свої споруди повноцінні власники ділянок, чиї наділи – відразу за цим муром.
Особливим шиком є заробляти грубі гроші десь у Росії чи Європі, а тим часом вибудовувати на своїй малій батьківщині будинок своїх мрій. У таких випадках наглядати за будовою доручають комусь із родичів. Ті знаходять майстрів, які погоджуються виконати будь-які фанаберії віртуального власника.
Наприклад. У кількаповерховому будинку біля лісу вибудовують якусь шизофренічну казку. Тепер модно так. Два басейни. Один у хаті. Досить великий. Інший – на подвір’ї. Над басейном – зал для малого (настільного) тенісу. Поруч – більярдна кімната. Не шкода двох столів – руський і американка. То, що грають у більярд лише по синьці (дуже напившись), не має ніякого значення. Важне не лузи і кулі, а щоби був сам більярд. Обов’язково – дві лазні (окрім лазничок з душем). Знову ж, руська на одному поверсі, а фінська – на іншому.
Стіни у кімнатах мають мати рельєфну штукатурку. Всілякі там деревця, сакури, кедри проступають на білому тлі. Окремий зал – для краси – поєднує усі можливі техніки виконання улюбленого рослинного орнаменту. Якщо виноград, то він починається у велетенському вітражі, з якого листя, пагони і грона розлазяться спочатку рельєфом на стінах, а тоді переходять у художні литво і ковальство, які вміщаються десь у кутах.
Ці люди страшенно люблять воду. Всілякі фонтани і фонтанчики вони ставлять навіть там, де є справжні басейни. Але: мусить бути ще альпійська гірка з водоспадом, маленький фонтан біля великого басейну, ще фонтанчик-водоспадик десь всередині хати. Так, щоби вода постійно дзюркотіла по залакованому річковому камені, викладеному на бетонній основі у якійсь романтичній спальні.
А є ще химерні каміни і садові печі, вигадані такими самими вар’ятами. Бо тільки справжні безбашенні дизайнери і інженери можуть угадати, яку фанаберію прийме їхній замовник. Помаленьку таких об’єктів більшає. Зараза поширюється, спотворюючи досконалі ще недавно ландшафти. І ніхто не має права щось заперечити. Бо голос народу – голос Божий.

Тарас ПРОХАСЬКО