Матч 4-го туру Екстраліги проти «Титан-Зорі» найбільше запам’ятається Андрію Сімці, який став автором ювілейного, 850-го, м’яча «Урагану» в «еліті», а також зіграв свій 300-й матч у футболці івано-франківського клубу. А загалом, незмінний сьомий номер “драконів”, який грає в команді з моменту її створення, зумів відзначитись у тринадцятому сезоні поспіль!

«ГК» поспілкувався з ювіляром про його досягнення, а також пригадав, як усе розпочиналося для одного з найкращих гравців в історії «Урагану».

– Андрію, вітаємо тебе з почесним ювілеєм – 300-им матчем у складі «Урагану». Чи знав ти, що граєш ювілейний матч, коли виходив на поле? 

Я уважно стежив за оновленням зведеної таблиці гвардійців клубу і орієнтовно знав, коли проведу свій ювілейний поєдинок. Мав би його зіграти 20 вересня вдома проти луганського «ЛТК». Але за тиждень до того у Сумах отримав “червону картку”, тож був змушений його пропустити. Висидівши дискваліфікацію, свій 300-й матч за «Ураган» я зіграв у Покровському проти «Титан-Зорі».  

– Ти відкрив рахунок у цій грі, забивши свій перший м’яч  у цьому сезоні. Як виявилося, він став 850-им голом в історії івано-франківського клубу…

Ви знаєте, відчуття неймовірні, адже завжди приємно долучатися до таких знакових подій в історії, без перебільшення, рідної команди, за яку виступаю вже досить тривалий час. Про цей ювілейний гол дізнався наступного дня на нашому клубному сайті. 

– Справді, ти вже тринадцять років захищаєш кольори НФК «Ураган». Який матч за цей час був для тебе найбільш пам’ятним?

Я вже неодноразово казав, що найбільш пам’ятним для мене був і залишається домашній поєдинок у 2003 році тоді ще першолігового «Урагану» проти титулованого «Шахтаря» з Донецька. Це була кубкова гра 1/16 фіналу, і вона проходила за шаленої підтримки переповненого манежу КФВ. Адже проти нас грала фактично збірна України! Це були справжні майстри, які не тільки в Україні, але й за її межами вважалися взірцем футзалу, адже ці гравці двічі ставали віце-чемпіонами Європи. Тому для Івано-Франківська то був дуже знаковий поєдинок. Ми тоді показали досить хорошу гру, і навіть незважаючи на поразку (4:5), після матчу у роздягальні керівництво клубу подякувало усім гравцям. Здається, ще й премію виписали (посміхається).

– А свій перший матч у футболці «Урагану» пам’ятаєш?

Так, звісно ж, пригадую не лише свій дебют, а й перший офіційний матч в історії клубу. В рамках Кубку ліги ми вдома програли львівській «Енергії-2» з рахунком 0:5. Втім, навіть незважаючи на поразку, особливо не були засмучені, адже тоді наша команда була тільки на стадії формування, багато гравців прийшли з великого футболу. Ми тільки опановували новий для себе вид спорту, в якому робили свої перші кроки, тому, звісно, багато помилялися. Відверто, після такого «дебюту» було бажання навіть зав’язати з футзалом. Але вчасно одумався (посміхається). З часом прийшли і перша перемога, і перший забитий гол, а зараз, як бачите, вже святкую свій 300-й ювілейний матч!

– Гаразд, з ким із тренерів «Урагану» тобі працювалося найкраще? 

За роки моїх виступів змінилося кілька тренерів, під керівництвом яких я виступав. Найбільший внесок у моє становлення як гравця зробив Сергій Ожегов. Він чи найбільше причетний до становлення «Урагану» як команди, до її перших успіхів. Він був дуже вимогливим та амбітним тренером, який ставив цілі та йшов до мети. Саме він дав поштовх у моїй кар’єрі в “Урагані”. Але пройшов час, і його ріст як тренера в певний момент зупинився, натомість я з кожним роком не стояв на місці. У цьому плані дуже прогресивним і сучасним тренером виявився Сергій Гупаленко – найбільш успішний тренер у новітній історії «Урагану», з яким наша команда вперше стала чемпіоном, виборола Суперкубок України, виступала в елітному раунді Кубку УЄФА, а ще виграла срібні і двічі бронзові нагороди.

– Якщо говорити про гравців «Урагану», з ким тобі гралося найбільш комфортно?

Найкомфортніше мені було виступати у сезоні 2012-2013, в якому клуб здобув срібні нагороди Екстраліги. Для мене це був найбільш успішний період. Я грав у одній четвірці з Євгеном Валєнком, Петром Шотурмою та Максимом Павлюком, якого заміняв Павел Будняк. Саме з цими хлопцями я насолоджувався грою, відчув, як то кажуть, свою другу молодість. Якщо пригадувати більш ранній період виступів, то досить цікаво було виступати в одному квартеті з Валентином Цвєлих і двома Романами – Ярим та Кіндратівим. Тоді ми брали не так майстерністю, як бажанням і самовіддачею, що також досить важливо у великому спорті. 

– У твоїй кар’єрі є виступи у синьо-жовтій формі. У 18 років ти дебютував у складі “молодіжки”, а після майже 10-річної перерви отримав виклик і до національної збірної України. Що для тебе це означає?

Виклик до лав збірної – це мрія кожного футболіста, тому я був сповнений виключно позитивних емоцій. Як у молодіжній збірній у 2003 році на неофіційному чемпіонаті Європи, де я був єдиним гравцем з Першої ліги, так і минулого року, коли “синьо-жовті” грали плей-оф з угорцями за вихід до чемпіонату Європи. І, звісно, ці матчі згадуєш з особливою приємністю, тим паче, якщо вдалося своїми голами привести команду до перемоги. Загалом, коли одягаєш футболку збірної, то відчуваєш себе частиною України. А коли перед матчем лунає наш державний гімн, то відчуття просто нереальні, по тілу аж мурашки пробігають. Це важко передати словами, це треба просто відчути.

– Скільки ще плануєш виступати на найвищому рівні?

Я розумію, що час біжить і рано чи пізно мені доведеться закінчувати ігрову кар’єру. Але на даний момент відчуваю, що можу пограти принаймні ще декілька років на високому рівні. Можу сказати з упевненістю, що зараз, як ніколи, я ціную і розумію футзал. 

 

                                                                                                                                       Розмовляв Андрій МЕНІВ

Довідка 

Андрій СІМКА

Дата народження: 24.11.1983 р.

Звання: майстер спорту.

Клуб: НФК “Ураган” – з листопада 2002 р.

Досягнення: 

чемпіон України (2011), володар Суперкубку України (2011), срібний (2013) та бронзовий призер Екстраліги (2012, 2014), учасник елітного раунду Кубку УЄФА (2011).