«Ми постійно ведемо боротьбу за те, щоб розкріпачити населення західних областей України»

Лідер Комуністичної партії України, народний депутат Петро Миколайович Симоненко про свої президентські амбіції, співпрацю з іншими парламентськими силами та брак демократії на Галичині – в ексклюзивному інтерв’ю «Галицькому кореспонденту».

 

– Петре Миколайовичу, ви неодноразово заявляли про намір ліквідувати пост президента. Чи будете брати участь у президентській кампанії?

Партійним рішенням ми визначились, що партія буде брати участь у президентській кампанії. І є партійне рішення рекомендувати з’їзду мою кандидатуру для висування кандидатом на посаду президента.

За ці роки ми побачили, що, на жаль, до влади рвуться ті люди, які не хочуть, щоб у нас, справді зростала економічна могутність і тим паче проростав той політичний досвід, який дасть нам авторитет у Європі, у світі.

І ось на початку формування цієї олігархічної влади я запропонував провести політичну реформу, яка мала на меті, в першу чергу, повернути розбудову держави у напрямку парламентської демократії. В мене була загальна ідея – ліквідувати посаду президента і перейти до парламентської демократії. Але я також розумів, що політичні сили ще не підтримають мене, тож я запропонував проміжний крок, такий як вибори президента в парламенті. На жаль, на той час, з різних причин, ті ж самі політики, які заявляли про підтримку моєї ідеї, відмовлялись.

Треба робити висновки. Досвід Ющенка у нас на очах, і ми бачимо знову, що Майдан 2004-го просто зґвалтував Україну. Зґвалтували заявами, зґвалтували тим, що включився закордонний капітал, і цей тиск був потужним. І я вважаю, що не можна віддавати таку концентровану владу в руки однієї людини і треба реально створювати громадянське суспільство, щоб це суспільство могло контролювати – саме контролювати – владу протягом п’яти років.

– Якими були б ваші перші кроки у випадку перемоги на президентських виборах?

Головне, з чого я б починав, то це з кадрів. Кадри визначають, чи здатні ми реалізувати все те, що обіцяємо. Говориться дуже багато про інноваційні технології, про зміну технологій взагалі, про те, що ми маємо бути конкурентноспроможними і мати конкурентноспроможну продукцію. Але для того, щоб це все мати, мають бути конкретні люди, які будуть чесно вирішувати ті чи інші питання.

Далі я б посадив за стіл переговорів бізнес і банки. Треба думати, в першу чергу, про те, щоб не вивозити капітал за кордон, а повернути 80% в економіку України, 20% хай залишають собі. Звісно, потрібно проводити зовнішньоекономічні операції, але капітал повинен працювати в Україні. Бо мільярди знаходяться в банках за кордоном, а ми беремо кредити, фактично, свої ж гроші, і нас же за наші гроші б’ють по обличчю відсотками. Тому я й запропонував би їм одразу жорсткий контроль з боку держави.

Також я б жорстко поставив питання банкірам: ви живете в Україні, національною валютою є гривня, то давайте не спекуляціями займатись, а чітко визначатись, як підняти довіру до гривні. Як банківською діяльністю сприяти реальному сектору економіки, як через банківську діяльність підтримати середній і малий бізнес. Тож я б запропонував наступне: Нацбанк випускає національну валюту, ви її купуєте за доступними відсотками, я б встановив для Нацбанку 3% і 2% маржі, якої було б достатньо комерційному банку. І я впевнений, що їхні здобутки будуть значно вищі, якщо будуть працювати підприємства. Обіг грошової маси дає можливість забирати собі 2% на кожній операції додатково.

Також агрополітика. Я б віддав селянину реальну ціну за зерно. І обов’язково примусив усіх переробляти зерно тут, в Україні. Бо це і підтримка тваринницької галузі, і переробка зерна на той же спирт і горілчані вироби. Літр спирту – 600% прибутку. Конкретна економіка тому і є конкретною економікою, бо вона вимагає розуміння процесу і того, що він дасть для кожного громадянина України.

– Фракцію КПУ підозрюють в тому, що вона часто підіграє Юлії Тимошенко при прийнятті в парламенті рішень, потрібних уряду. Якими є насправді стосунки вашої політичної сили з БЮТ?

Зверніть увагу, то одна, то друга політична сила говорить про те, що ми комусь підіграємо. Я ж можу заявити, що ми використовуємо їх для реалізації нашої політики. Не ми ж їх привели до Верховної Ради, але ми йдемо на конкретні стосунки, щоб ВР захищала нашу економіку, захищала життя, добробут наших громадян і не втратила політичної незалежності.

Коли була створена антикризова коаліція, нас звинуватили, що ми начебто пішли з олігархами. Ні, ми не пішли з ними і не пішли на догоду їхнім інтересам. Ми запропонували їм відсунути на другий план власну кишеню і подумати про державу. Коли говорять, що ми проголосували на догоду комусь, я завжди кажу: покажіть мені цей документ і покажіть, які принципи я порушив, що сповідує наша партія? Жодного разу мені ніхто не навів такого прикладу. Бо коли ми підтримали гірників, Партія регіонів відмовилась від підтримки, а ми підтримали. Чому вони не підтримали? Бо Партія регіонів якраз користується деякими можливостями вугільної галузі у власних інтересах.

Коли було потрібно підтримати село, ми його підтримали. Ми жорстко виступали проти того, щоб з-за кордону завозилась несертифікована продукція і т. д. Тож ми нікому не підіграємо, ми проводимо власну політику. Компартія згідна з тими політичними силами, які хочуть зробити добре Україні. Якщо Тимошенко висуває проекти і комуністи бачать, що ці проекти принесуть добро державі, то немає різниці, з ким йти поруч. Якщо завтра Партія регіонів знайде вихід з теперішньої ситуації в державі, то комуністи двома руками будуть «за». Нам все одно, який колір має партія, головне, щоб громадянам було краще. Головний критерій – кому слугує закон, який внесли, а не хто вніс.

– Наскільки ефективно, на ваш погляд, уряд Тимошенко протистоїть фінансово-економічній кризі?

Одразу скажу, що у цій частині Юлія Тимошенко і її уряд є заручниками обставин. Вони не самостійні, в розумінні тієї політики, яка проводиться в Україні, і дуже залежні від того ж самого капіталу. Беруться з-за кордону кредити, але не на умовах, вигідних для нас, а на умовах які диктують нам. Тому я сьогодні кажу, що це не послаблює проблему, а навпаки посилює тиск, який прорве, але пізніше. Звісно, тимчасово кидаються якісь гроші, щоб вирішити деякі проблеми держави. Але ще раз повторюю: питання кризи не буде вирішене урядом, доки уряд буде вести таку політику.  

– Під час виборів в Україні завжди порушуються непрості питання другої державної мови, вступу країни до НАТО, визнання ОУН-УПА. Як ставиться до цих питань керівництво КПУ?

Ми хочемо, щоб ці гострі питання не поглиблювали протиріччя в Україні, в тому числі і міжетнічні протиріччя. Ми за мир і спокій в багатонаціональній державі. Ми за повагу до людей, незалежно від того, якої вони національності. Ми за те, щоб розвивалися національні культури і традиції.
А в мовному питанні головне не розколювати суспільство. Ми пропонуємо: «Давайте проведемо референдум», хай більшість українського народу визначиться. Тому що є наукова база для мого висновку. Дослідження Інституту соціології Національної академії наук свідчить про те, що 67 відсотків громадян України у побуті користуються між собою – незалежно від того, чи це Львівщина, чи Донбас – російською мовою.

Існує міф про те, що комуністи хочуть ввести російську мову, а українську не поважають. Ні! Мова йде про другу державну мову. Про дві державні мови, щоб наш народ був духовно багатшим. До речі, всі члени нашої фракції вільно володіють українською.  

– Часто мовиться про нагальну необхідність нових облич в українській політиці. Разом з тим, у керівництві основних політичних сил залишаються десятками років одні й ті самі люди. Чи думає оновлюватися КПУ?

КПУ давно веде процес, який дає нам можливість привести молодих людей на керівні посади різних рівнів, від сільської ради до ВР. Після 93-го року (відколи партія зареєстрована Міністерством юстиції) ми і розпочали курс на омолодження партії, і практично 30 відсотків сьогоднішнього складу партії є молоді люди, які прийшли у партію після 93 року. Минулого року ми прийняли у партію 11 тисяч членів, серед них 30 відсотків людей віком до 30 років. Ми висуваємо молодих людей на керівні посади у сільські і районні ради. Молоді мають відчути, що і від них залежить майбутнє нашої держави, і я задоволений таким досвідом.

Ідеологічні засади КПУ адаптовані до сучасних умов. Ми глибоко вивчаємо ті тенденції, які відбуваються в суспільстві, ми вивчаємо економічні процеси, також вивчаємо закордонний досвід. КПУ – сучасна  партія, і вона має сучасну ідеологію і сучасні програми, які ми пропонуємо для вирішення тих чи інших питань.

– Як почуваються ваші партійні організації на націоналістичному Заході України? Чи збільшується в цьому регіоні кількість прихильників КПУ у зв’язку з розчаруванням людей „помаранчевою” владою?

В усіх районах західних областей України ми відновили діяльність районних партійних організацій. У кожній західній області у нас є обласні партійні осередки. Осередки зростають у чисельності. І це якраз свідчить про те, що є довіра до нашої партії.

В чому є проблема, коли ми говоримо про авторитет партії за результатами тих чи інших виборів? Справа у тім, що механізмів чи факторів, які впливають на результати виборів, дуже багато і, на жаль, ними користуються ті, що перебувають при владі.

Загроза для українського народу і для тих громадян, що живуть у Західній Україні, полягає в тому, що їхньої волі ніхто не питає. От 5-7 мільйонів виїхали за кордон, вони там, а голосують начебто тут. Далі, є вплив певної церкви на позицію тих чи інших віруючих. Політики тиснуть на тих, хто був посібниками фашистів у роки війни і воював проти власного народу.

Сьогодні просто знущаються над людьми, тиснуть на тих, хто живе, наприклад, в Івано-Франківській області і працює на приватних підприємствах. Це ж політичне рабство розвивається. І ми про це добре знаємо. Тому ми постійно ведемо боротьбу за те, щоб  розкріпачити населення західних областей України. Бо там немає тієї демократії, про яку дуже багато говорять. Немає її реально.

– Коли, за вашими прогнозами, Україна перестане бути розділеною на Схід і Захід і що для цього потрібно?

Хочу заявити, що жодна національна ідея без соціальної політики не може бути перспективною. Тому перше, що потрібно вирішувати, – це конкретні соціальні питання. Тобто ми повинні показати: незалежно від того, де живе людина, в якій частині України – в Карпатах чи на Чернігівщині, на Волині чи на Луганщині – вона повинна жити заможно. Тоді відійдуть на другий план інші питання.