Виставка живопису «Настусі і Петрику» Дідіки, що відкрилася 21 жовтня в залі «Леонардо да Далі» арт-кафе «Химера», претендує на знакову з кількох причин. По-перше, можна впевнено говорити про з’яву ще одного цікавого імені на мистецькій мапі міста. По-друге, попри нестандартність церемонії відкриття (я мав би представити ім’я, але авторка забажала назватися псевдо; відсутність самої авторки на відкритті – через ангіну; жива музика від її друзів – гурт «Франшиза») виставка увійде в історію завдяки прикрому факту: одне з полотен викрали. Картина з промовистою для цього випадку назвою «До побачення» зникла під вечір на третій день експонування. Така оказія трапляється вперше за понад трирічну виставкову традицію «Химери».

Перша персональна виставка Діани Пернеровської – Дідіки – неспроста привертає увагу глядача. Майже усі експоновані роботи походять з приватних колекцій, і потрібно окремо подякувати колекціонерам, які надали роботи для виставки. 15 полотен різних років виконання (від 1999 до 2008) та різнобарвних за стилістикою об’єднує по-дитячому безпосереднє сприйняття дійсності, доброта вражень та відсутність концептуалізму. Декоративна графічність, яскрава палітра, абстрактність або буквальність оповідей роблять цей живопис приємним співбесідником із нашою реальністю. Але на цей раз говоритимемо не лише про живописні досягнення чи сюжетні нарації. Крадіжка полотна – що це? Невтримне зацікавлення мистецтвом чи продовження хвилі подібних злочинів, що прокотилася українськими музеями? Спонтанне хуліганство в стадії алкогольного сп’яніння чи продуманий, спланований акт? Хай про це бідкаються тільки відповідні органи чи має існувати своя позиція в того, хто був свідком? Сама художниця сумно зазначила: «Вкрали – отже, сподобалася…» Прикро, що рівень культури спілкування з мистецтвом у нас бажає кращого. Потрібно наголосити: такі речі не зникають безслідно. Оригінальний мистецький твір не має копій чи повторів і рано чи пізно він, як шило з мішка, десь з’явиться. Тому я пропоную тому, хто це зробив або причетний до цього вчинку, так само непомітно повернути картину на місце.
До побачення – значить до зустрічі, а не прощавай.

Анатолій Звіжинський, арт-директор «Химери»