Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися. Попри невисоку явку (52,42%) та незначні порушення, їх визнали як на Заході, так і в Росії. Таким чином, в Україні відбувається легітимне переформатування влади, яке, згідно з попередніми результатами голосування, свідчить про незаперечну перемогу європейського курсу.

Дострокові парламентські вибори 2014 року мають шанс увійти в історію як поворотний момент у розвитку України. Бо саме минулої неділі українці недвозначно висловили свою позицію щодо майбутнього країни. Своїм волевиявленням вони, образно кажучи, повернулися спиною до агресивної путінської Росії та зробили величезний крок у бік Європи, переважною більшістю проголосувавши за проєвропейські політичні сили.

 

Поділ влади

Побіжно аналізуючи результати виборів (оскільки на час здачі матеріалів до друку остаточних результатів ще не було, ЦВК опрацювала лише ледь за 90 відсотків протоколів), зосередимося на здобутках партій. Адже, попри змішану систему виборів, зрозуміло, що партії, які потрапили до парламенту, та їхні фракції будуть центрами прийняття політичних рішень.

За попередніми даними підрахунку голосів, а також на основі даних екзит-полів, до Верховної Ради проходило 6 партій. Це “Народний фронт”, “Блок Петра Порошенка”, “Об’єднання “Самопоміч”, “Опозиційний блок”, Радикальна партія Олега Ляшка та ВО “Батьківщина”. До межі проходження наближалося ВО “Свобода”.

Беззаперечними лідерами виборчих перегонів виявилися “Народний фронт” на чолі з прем’єр-міністром Арсенієм Яценюком та “Блок Петра Порошенка” на чолі з міським головою Києва Віталієм Кличком. На середину вівторка вони набирали приблизно по 22 відсотки, з незначним випередженням у понад 50-60 тис. голосів лідирували “фронтовики”.

Деякою несподіванкою стало те, що прогнозованої соцопитуваннями третини голосів президентська політсила не зібрала. Але депутатів їй суттєво додасться з мажоритарних округів. На крилах БПП залетять в парламент десятки депутатів, яким без цієї підмоги, сміємо передбачити, не бачити б мандата, як виборцю виконання їхніх популістських обіцянок. Можна припустити, що і фракції БПП в парламенті з ними буде нелегко, адже імперативного мандата вже не існує.

Ще більш неочікувано вирвався у лідери “Народний фронт”, якому всі прогнозували тільки друге місце, причому з відставанням відсотків на 10. Політичні опоненти-гострослови називали їх “фронтовиками”, які не воюють”.  Але якщо подумати, то фронт зараз – не тільки там, де безпосередньо йде війна. Можливо, навіть не стільки там. Нинішнє лідерство “НФ”, очевидно, є визнанням того, що Олександру Турчинову та Арсенію Яценюку, вдалося (наскільки це було можливо) втримати ситуацію в країні після втечі Януковича та в умовах російської військової агресії.

Але чи не найбільшою сенсацією цих виборів називають третє місце партії “Об’єднання “Самопоміч” (близько 11%) під лідерством львівського міського голови Андрія Садового. Львівський мер чітко вловив політичну кон’юнктуру і запросив до свого списку розкручених молодих політиків, як-от голова Громадського люстраційного комітету Єгор Соболєв, співзасновниця “Реанімаційного пакету реформ” Ганна Гопко та командир батальйону “Донбас” Семен Семенченко. Слід зауважити, що тему “нових облич” у політиці так чи інакше експлуатувала кожна партія, однак “Самопомочі” це вдалося найкраще.

До речі, ВО “Батьківщина” також прикрасила список молодими політиками, а лідер партії Юлія Тимошенко навіть поступилася першим місцем у списку льотчиці Надії Савченко, яка перебуває у російській в’язниці, але такого ефекту не досягла. Колись гіперпопулярна партія Тимошенко нині останньою заходить до парламенту з приблизно 5,7% підтримки.

Не виправдав прогнозів і найбільший український радикал Олег Ляшко, якому пророчили тверду третю сходинку виборчого п’єдесталу. Наразі Радикальній партії нараховують майже 7,5 відсотка, що рази у два менше від прогнозованого результату. Важко сказати, допомогли чи зашкодили надто рішучому політичному лідеру його пропагандистські поїздки в зону АТО, але у виборчих перегонах «радикали» несподівано поступилися не тільки “Самопомочі”, а навіть “Опозиційному блоку”, де знайшла політичний притулок значна кількість “регіоналів”.

“Опозиційному блоку”, який очолив колишній енергетичний віце-прем’єр Юрій Бойко, виборці віддали майже 10 відсотків голосів. Судячи з того, що “ОП”  перемагає у чотирьох областях – Дніпропетровській, Донецькій, Луганській та Харківській, можна зробити висновок, що за нього проголосували колишні прихильники Партії регіонів, які, за її відсутності, віддали перевагу тим, хто назвався опозицією до чинної влади.

 

Не перескочили бар’єр

А ось комуністам, які завжди були в опозиції до партій демократичного спрямування і підсоблювали “регіоналам”, цього разу не пощастило. Уперше в історії незалежної України КПУ під проводом незмінного Петра Симоненка точно залишиться за стінами Верховної Ради. І це також одна із сенсацій, можливо, найбільша у цих виборах. Саме вона дає надію на неповернення України в імперську колію Росії. Загалом, підтримка Компартії на цих виборах не дотягує і до 4-х відсотків, хоча у низці регіонів сходу і півдня України вони ще залишаються серед політичних лідерів.

Лишилася за бортом парламентського лайнера і партія “Сильна Україна”. Сергій Тігіпко знову став жертвою Партії регіонів. Перший раз, як пам’ятаємо, він отримав віце-прем’єрський портфель у кабінеті Азарова, очевидно, обмінявши його на поглинання “Сильної України” Партією регіонів. А тепер реанімована “СУ” не потрапить до Верховної Ради через те, що “регіонали” свого часу добилися підвищення прохідного бар’єру з 3-х до 5-ти відсотків.

Із тих, хто пролітає над куполом Верховної Ради, чи не найбільше шкода Анатолія Гриценка. Його партія “Громадянська позиція” замикає “десятку” з результатом близько 3-х відсотків.

Ну, і насамкінець найбільшим невдахою виборів можна назвати ВО “Свобода”. Для перемоги (якщо до кінця підрахунку голосів нічого не зміниться) їм не вистачило менше трьох десятих відсотка. Напевно, дуже прикро програвати, коли ти вже одною ногою у парламенті. Але такий результат, очевидно, є наслідком і показного радикалізму керівництва партії у відповідальні моменти цьогорічних буремних подій, і стилю врядування на місцях, де “свободівці”, будучи при владі, подекуди діють такими ж методами, як колись діяли “регіонали”.

 

Багато намішано

Одним з недоліків цієї виборчої кампанії, на думку багатьох спостерігачів, було проведення їх за змішаною системою, коли половина парламенту обирається за партійними списками, а половина – по мажоритарних округах. Власне, мажоритарна складова цих виборів отримує найбільше критики, адже саме на мажоритарних округах в основному спостерігалася найбрудніша боротьба, чорний піар, підкуп виборців.

До того ж, по мажоритарних округах до парламенту проходять десятки одіозних осіб. Зокрема, за даними Центру політичних студій та аналітики, у новому парламенті буде понад 60 депутатів, які голосували за диктаторські закони 16 січня. І значна частина з них – мажоритарники.

Щоправда, як припустив в ефірі “Громадського ТБ” радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, Генеральна прокуратура України за результатами розслідування дій депутатів 16 січня може просити ВР про скасування недоторканості винних у злочині депутатів. На переконання Геращенка, демократичні сили у новому парламенті матимуть достатню кількість голосів, щоб проголосувати за відповідне рішення, а сам факт обрання народними депутатами цих осіб “не є для них індульгенцією”.

 

Що буде?

Прогнози політологів на майбутнє нової Верховної Ради різняться. За оптимістичними передбаченнями, є шанс уперше в українському парламенті отримати конституційну більшість і внести необхідні зміни в Конституцію. За песимістичними – законодавчий орган погрузне в політичних міжусобицях, особливо на фоні тенденції на послаблення інституту президента, та буде розпущений за рік-півтора. Додатковою складовою напруження в сесійній залі можуть стати комбати та інші учасники АТО, яких було модно включати у кожний партійний список.

Хочеться принагідно відзначити, що парламентські вибори так поки що й не стали змаганням передвиборчих програм, а були, як хтось сказав, “святом популізму”. Коли раніше у партійні списки включали співаків і артистів, то тепер – військових і журналістів. Як казав командир батальйону “Айдар” Сергій Мельничук в інтерв’ю, опублікованому у минулому номері, кожна партія хотіла мати собі “айдарівця”.

З іншого боку, підбиваючи підсумки парламентських виборів, професор політології Олексій Гарань в інтерв’ю радіо “Німецька хвиля” зауважив, що українці не піддалися на популізм та радикальні гасла. Він очікує, що нова парламентська коаліція буде сформована “Блоком Петра Порошенка” та “Народним фронтом” Арсенія Яценюка, до яких може приєднатися “Об’єднання самопоміч” Андрія Садового.

Як би там не було, а позачергові вибори до парламенту поклали край коливанням зовнішньополітичного вектора України. “Політики більше не розколюватимуть суспільство питаннями про статус російської мови, про те, куди нам іти, в Митний союз чи в ЄС”, – переконаний інший київський політолог Сергій Таран. За його прогнозом, висловленим тій же “Німецькій хвилі”, скоріше за все, Арсеній Яценюк збереже посаду прем’єра, а парламентська більшість буде “проолігархічною”. Тому в опозицію піде не лише “Опозиційний блок”, а й антиолігархічна та радикальна проєвропейська частина депутатів від різних партій.

Політолог Віктор Небоженко розцінив підсумки позачергових парламентських виборів як невдалі для пропрезидентських сил і для самого Порошенка. За його прогнозом, “найближчі півроку матимемо нетверду парламентську більшість, а вже навесні комусь доведеться відповідати за те, що відбувається в країні, – або президенту, або прем’єру”. Зокрема, він передбачає посилення протиріччя між очікуванням реформ з боку українців і нездатністю їх впроваджувати з боку можновладців.

 

Тарас ТКАЧУК