Днями

ПРОВОДЖАЮЧИЙ

Хтось із пілотів розповідав. Працює чоловік технічним працівником у «Борисполі» (в аеропорту). Сміття збирає, траву косить і т.д. Коли злітає літак, то він добродушно махає руками йому вслід – проводжає пасажирів і екіпаж. Одного разу хтось із екіпажу передає по лінії зв’язку: «Заберіть цього ідіота зі злітної смуги…» – «А що сталося?» – «Падає дощ, літак набирає швидкість для злету, і в цей момент пасажири бачать, як збоку стоїть якась темна постать в капюшоні, з косою в одній руці, а другою їм махає…»

 

Якось

ІНОЗЕМЕЦЬ

Їхав я якось в автобусі, навпроти сиділа молода пара і вела бесіду англійською мовою. В нудному заторі я мимоволі почав прислухатися до їхньої розмови, з якої зміг зрозуміти, що дівчина українка, а хлопець чи то з Англії, чи то зі США: приїхав подивитися на наше місто. Як я зрозумів, познайомилися вони в нічному клубі, хлопець успішно переночував у неї, і тепер вони їдуть зі спального району в центр погуляти по місту. Дама, до речі, вельми приваблива, постійно видавала захоплені “кул!”, “грейт!”, “ай лайк іт!”, коментуючи розповідь свого супутника про себе і про своє життя. При цьому вона частенько замислювалася і після недовгої паузи з сяючим обличчям видавала: “Тунайт ай шоу ю май таун!” І так далі… Під’їжджаючи до кінцевої зупинки, ми разом підійшли до дверей. Автобус різко загальмував, і я випадково наступив хлопцеві на ногу. Відбувся короткий діалог. Хлопець: Б….ять!

Я: Вибачте…

Хлопець: It’s аll right.

І тільки через кілька хвилин до мене дійшло…

 

Колись

БИЧКИ

Знайомий розповів:

 

– Було це років п’ятнадцять тому. Будучи старшокурсником одного досить престижного ВУЗу, я працював командиром будівельного загону, бійці якого – першокурсники – ремонтували корпус нашого гуртожитку і в ньому ж при цьому жили. Літо, канікули, в Києві спека вечорами спадала лише до 30 градусів, всі вікна розкриті навстіж. Сидимо якось увечері з приятелем, теж старшокурсником, граємо в шахи і п’ємо чай. Ні, дійсно в шахи і дійсно чай, хоча преферанс і пиво були значно популярнішими. Так от, мирно сидимо собі на п’ятому поверсі гуртожитку, а в кімнаті над нами, на шостому, найвищому поверсі “гуляють” першокурсники з мого будівельного загону – вони якраз пили пиво і, мабуть, вжили чимало, оскільки рейвах у нас над головою стояв нестерпний. У якийсь момент терпіти це стало несила – хлопці нагорі почали гарцювати по кімнаті на стільцях. Я вже було подумував, чи не піднятися мені і не попросити їх стихнути. Тут мій приятель придумує нестандартний хід. Він бере величезну консервну банку, повну сигаретних бичків (ми використовували її як попільничку), стає на підвіконня і спритним баскетболістським рухом закидає її у відкрите вікно кімнати зверху. Гамір там миттєво стихає і, що дивно, не відновлюється. Ми сіли спокійно догравати нашу шахову партію. Так от. Приходжу я вранці на роботу – а починалася вона з розподілу студентів на об’єкти, для чого всі збиралися разом – і чую розмову двох першокурсників: «Що вчора було – ти не повіриш! Прикинь, гуділи ми, взяли пивка неслабо, і тут куриво у нас закінчилося – не запаслися. Нас почало конкретно гребти без курива, сіли ми на стільці, почали скакати на них по кімнаті і молити Господа, щоб хоч бичків нам підкинув. І тут – чесно, я не брешу – у відкрите вікно залітає здоровенна банка з бичками! Це на шостому поверсі! П’ятеро людей свідки! І чому ми блок «Мальборо» не попросили?!»