Рік: 2012

Жанр: комедія, кримінал

Режисер: Мартін МакДона

 

Уже своїм першим повнометражним фільмом «Залягти на дно у Брюге» автор виказує розуміння важливості екшену для типового глядача. Він запозичує ці мотиви у Тарантіно, з яким його часто порівнюють, але не полишає свого фірмового сюжету, заснованого на конфлікті.

В «…у Брюге» безглуздість та цілковита фатальність сюжету зливаються з якоюсь витонченою комедійністю. Це неповторне явище викликає у глядача захоплення. Ця тема розвивається і в «Семи психопатах». Незважаючи на фірмовий стиль МакДони, в «Ceми психопатах» особливої уваги заслуговує неперевершена акторська робота Коліна Фаррелла. Його герой, перспективний письменник Марті, переживає глибоку кризу і поступово починає спиватися. Він намагається побудувати сценарій на семи різних історіях психопатів, але поки що має в своїй уяві лише один образ — шаленого в’єтнамця, який уособлює самого автора, і не розуміє, яким має бути фінал. На допомогу приходять вірні друзі: бадьорий Біллі (Сем Рокуелл) і меланхолічно-чарівний Ханс (Крістофер Уокен). Обидва актори знають режисера ще з постановки «Однорукий зі Спокана» на Бродвеї, вони отримують задоволення від співпраці і надають сюжету неймовірної плавності.

Також в акторському складі необхідно відзначити неперевершеного у своїй брутальності, нестаріючого Вуді Харрельсона, який віртуозно грає роль мафіозі Чарлі, та Тома Уeйтса, що зіграв харизматичного, чутливо-жорстокого Захарія. Велика кількість харизматичних та неповторних героїв зробили фільм по-справжньому незабутнім, і оскільки кожен персонаж детально прописаний МакДоною та є повністю самобутнім, кожному з них співчуваєш, навіть найбільш негативним, адже в кожного героя є своя, неповторна життєва драма.

 

Сюжет «Семи психопатів» має менш контрольований і недбалий характер, ніж «…у Брюге». Для другого МакДона знаходить нові ідеї, фільм надривається від безлічі жартів, це не просто гра зі злочинністю чи фільм-кліше в контексті письменницької одержимості. І все ж він сповнений фантазії, яка властива для «Семи психопатів», і це дивне поєднання у фільмі вимислу й реальності потребує глибокого аналізу та розуміння. Комедії з загадковим, інколи ідіотичним сюжетом ніколи не набриднуть, але в них прихована важлива ідея, вона проступає в розвитку сценарію Марті. Гострий сюжет не втримується у занадто серйозному дусі, і глядач – так само. Сценарій повний психопатії. Хоча фільм і сповнений чорного гумору, в ньому порушене одне з найголовніших питань суспільства: хто з нас є нормальним, а хто – не зовсім? Фільм змушує глибоко замислитися: чи я не псих? Ця картина є міксом комедії і драми, екшену та детектива, вона повна загадок, несподіваних поворотів подій та дуже чорного гумору. Якщо вам щось таке до вподоби, якщо вам імпонує стиль Тарантіно, але хочеться більшого — подивіться цей фільм!