«Міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус та ще 21 громадська організація вимагають вибачень у міського голови Львова Андрія Садового за висловлювання про те, що владу в Івано-Франківську захопили бандити, котрі грабують місто…
У свій час ще відомий Отто фон Бісмарк казав: “Ніколи стільки не брешуть, як під час війни, після полювання і до виборів”. Не знаємо, що говорить міський голова м. Львова Андрій Садовий на полюванні, але те, що він заявив 21 жовтня 2014 року, перебуваючи в нашому місті, шокувало: “Бандити захопили владу в Івано-Франківську і грабують місто”.
Нам прикро, що це сказано керівником сусіднього міста, з яким ми співпрацюємо. У нас багато спільного… 87% дітей дошкільного віку в місті Івано-Франківську охоплені навчанням у дошкільних закладах, тоді як у місті Львові цей показник – 68%.
І в цьому теж велика заслуга громади і влади міста Івано-Франківська, яку міський голова Львова називає “бандитською”…»
(http://kurs.if.ua, 23 жовтня 2014 року)
У рік 7 522 [2014]. Вертався того року із ловів у горах [коломойсько-буковельських] каштелян города львового боярин Андрюшко на прозвисько Чудо Горохове, він же Самопомагай, він же Садік. Ганявся же він, аки пес лягавий, хащами передвиборними та полями [електоральними] за двома зайцями вельми прохідними — кроликом [народнофронтівським] та зайцем шоколадом [припорошеним] — аж рейтинга собі на поміч висолопив від хотіння великого.
Але вчепився в горах буковельських блуд [курортно-туристичний] до Андрюшка та поволочив його рікою бистрою на улицю набережну в городі галицькому. Стояв же на тій набережній воєвода Александер Яш на прозвисько Будун з Великої Дороги із технікою вельми великою та досі небаченою та натужно шлях собі до ради верховної прокладав, аж [піар] на морозі вгору йшов. І закликав Александер Яш [собі на поміч] Андрюшку Самопомагая, і став той на березі, глянув крізь шкельця окулярів, від піару запотівших, та [істину] вздрів.
І було ж видіння каштеляну города львового крізь марево піарне: город галицький засинав, а [мафія] просиналася. Розгледів тоді боярин Андрюшко бандитів [свободних], що по-всякому городян галицьких примучували — проїзд у маршрутках [на 75 копійок] підняли, щоб водії довго решту шукали, дітей у садіках позакривали і явно [не того, що треба,] кандидата підтримували. Був він вельми вражений видінням осим, і коли до города львового повернувся, то з розпачу та [безпомічності] лютої застрелився із гранатомета, але не влучив, під [мухою] стоячи, бо не всі вдома у Андрюшка були, тож тільки штукатурка йому обсипалася, шиби повилітали та [піар] із шкелець на окулярах випарувався.
Від шуму та ґвалту такого [в городі сусідньому] аж прокинувся каштелян города галицького князь ятвязький Вікторус на прозвисько Ануш Начитаний. Струсив же він [порох] із рук, ніг та інших порохівниць своїх, відставив убік Бішмарків із Жопенгауерами та інші [недочитані томи] філософів та полководців, засукав рукави свої, під ребро добре прицілився та по-бандитськи вельми за [перо] узявся, аки писар нємєсний…
НОРВАКС