Серед них — 28-річний Руслан Тинкалюк, боєць батальйону «Донбас». Якби не пішов воювати, був би зараз вдома зі своєю родиною в Івано-Франківську і насолоджувався б осінніми Карпатами. Але він тут як військовополонений, під строгим наглядом проросійських терористів.

Фото полонених українських солдатів на території, підконтрольній сепаратистам, опублікував новинний ресурс “Mashable”, – інформує Цензор.НЕТ.

Після того, як Руслана Тинкалюка і ще 70 бійців батальйону “Донбас” захопили в полон у серпні, Руслан займається різною важкою роботою: в основному ремонтує будинки, знищені під час боїв у Іловайську. На війну Тинкалюк пішов добровольцем і вважає себе “щасливчиком” — сотні його побратимів загинули в “іловайському котлі”.

Полонених в Іловайську тримають у темних підвалах. Чоловікам не можна контактувати із зовнішнім світом. Сплять вони на брудних матрацах, що кишать комахами, прямо на підлозі. Піднімають їх із самого ранку – на роботу з поновлення зруйнованих будівель, і відпускають на відпочинок тільки ввечері.

Андрій, один із лідерів сепаратистів, розповідає про комфортні умови, в яких перебувають полонені – нібито у них є доступ до душових і туалетів і навіть телевізор, де можна дивитися романтичні й комедійні фільми, окрім патріотичних. Він навіть запропонував сигарету одному з полонених.

“Ми не монстри”, — каже він.

У кожного полоненого є один комплект одягу. Не міняють навіть шкарпетки і білизну. Пальто, і то не дуже теплі, видали тільки з настанням морозів.

Олексій, ще один полонений, якому сепаратист дав сигарету, каже, що годують три рази на день, але в основному хлібом, холодною вівсянкою і водянистим супом. У хороші дні, каже, дають сир і сосиски.

“Цього дуже мало, але все ж краще, ніж нічого”.

Ще один полонений, Максим, розповідає, що весь час думає про сьогоднішній день, щоб не збожеволіти. Також каже, що сподівається на краще і що скоро його відпустять.

“Ми просто виживаємо”, — каже він. — “…Ми їмо, спимо і працюємо А ще сподіваємся, що в один момент нас відпустять Що ще ми можемо робити?”

“Спочатку було дуже важко Я думав про те, щоб накласти на себе руки”, – розповідає він. Але тепер, каже, почувається краще, хоч йому й гірко, що в полоні його тримають у його ж країні його ж співвітчизники.

Полоненим не дозволяють спілкуватися з рідними, тому Руслан Тинкалюк, як і інші, не спілкувався ні з ким із серпня. Він попросив журналіста передати його рідним, що живий. Коли його фото показали родичам, дружина його брата розплакалася.

“Ми бачили його востаннє в травні, і коли він повернеться додому неушкодженим, ми його обіймемо і ніколи більше не відпустимо”.

10.11.2014