Днями

МИКОЛА

Миколі не давали спокою сусіди-алкоголіки. Часті збіговиська їх друзів, таких же алкоголіків, не особливо радували мешканців будинку. П’яні дебоші та крики докучали так, що добропорядні жильці за голови хапалися. Спочатку алкашів проганяли. Марно. Лаяли і свідчили проти. Нульовий ефект. Виклики міліції теж давали тільки тимчасовий результат. Тоді Микола пішов до господарів «кубла» і сказав: «Панове, потрібна ваша допомога. До мене приїхала теща, а я не хочу, щоб вона жила зі мною. Чи не могли б ви щодня влаштовувати гучний скандал? Чим голосніше будете кричати і матюкатися, тим краще. А я за це щовечора буду приносити вам пляшку горілки». Алкаші тому й раді. Стараються з усієї сили. Через тиждень Микола сказав: «Тут у мене проблеми з грошима. Я зможу вам давати тільки дві пляшки на тиждень». «Панове» побурчали і наступний тиждень відпрацьовували вже без ентузіазму. Через тиждень Микола зайшов до сусідів і поскаржився: «Ви розумієте, не платять зарплату, тому зможу вам за щоденні скандали приносити тільки одну пляшку в два тижні». – «Ну, ні, за пляшку в два тижні сам дери горлянку». Відтоді в будинку було тихо. Алкаші, навіть якщо й сварилися, намагалися робити це тихо. Щоб тещу не злякати, на зло цьому жаднюзі Миколі.

Якось

РОМАНТИКА

Знайомий розповів:

– Якось жаркого літнього дня до мене на роботу зайшла моя тодішня подружка, вже злегка напідпитку. В кабінеті нікого не було, і ми задумали випити шампанського. Непогано собі випили. Захмелілі й веселі, пішли до мене (пішки, бо я поруч з конторою жив), щоб продовжити вечір цікавішим чином. Дорога пролягала через красивий сквер, від якого вниз по крутому спуску прокладені сходи, що ведуть в густо зарослий, занедбаний парк. Яскраво світило сонце, зверху парк виглядав дуже гарно, і нам раптом сп’яну захотілося романтики і легкого екстриму, тож ми вирішили усамітнитися в кущах, спустившись сходами вниз. Поспілкуватися на лоні природи, так би мовити, хоча до мого будинку залишалося кілька кроків. Знайшли затишну місцину – невелику галявинку, порослу травою, з усіх боків оточену непролазними високими кущами. Дуже мені той день запам’ятався. По-перше, кайфом від приголомшливих, дуже довгих і різноманітних любощів. По-друге, зеленими колінами і дупами. А по-третє, мужиками і бабами, які наполовину висунулись від цікавості з вагончиків канатної дороги, яку ми помітили тільки після закінчення захопливого процесу і яка, як виявилося, проходила якраз над цією галявинкою…

І взагалі…

 

Після 15 років служби священиком у парафії отця Паскуале був організований прощальний вечір. На вечір для виголошення короткої урочистої промови запросили одного відомого політика. Політик запізнювався, і священик вирішив сказати кілька слів своїй пастві, щоб зайняти час. “Перше враження про громаду я отримав від першої сповіді, яку я тут почув, і я подумав, що архієпископ послав мене в жахливе місце. Перший чоловік, який висповідався, розповів мені, що він вкрав телевізор і гроші у батьків, скоїв крадіжку на роботі, мав інтимні стосунки з дружиною свого боса і іноді займався продажем наркотиків. А під кінець він зізнався, що заразив венеричною хворобою свою сестру. Я був ошелешений і приголомшений. Але з плином часу я познайомився з іншими парафіянами і побачив, що не всі такі, я побачив людей порядних і відповідальних. Ось так і минули 15 років моєї кар’єри священика”. І тут з’явився політик, який повинен був виголосити довгоочікувану промову. Вибачившись за запізнення, він почав: “Я ніколи не забуду той день, коли наш священик з’явився тут вперше. Мені пощастило першим висповідатися у нього…”