Олександр Пролетарський – один з найавторитетніших музичних критиків, редактор культурологічного інтернет-журналу «Artmageddon.net». Ось як він каже про себе: «Народився в Південній Пальмірі біля моря 32 роки тому. Тут же й закінчив школу, економічний університет. Тут і живу, дихаю, люблю, пишу, фотографую та, по-своєму, борюся… Все це і відображено в моєму витворі – інтернет-журналі «Artmageddon.net».

“Галицький кореспондент” розпитав Олександра Пролетарського про тенденції і підсумки музичного року.

– Добігає кінця рік. Давай спробуємо підбити підсумки музичної сцени України і, так би мовити, полегшимо читачеві життя в пошуках якісного музичного продукту. Але, перш ніж переходити до конкретних імен, – які тенденції цього року привертали увагу?

Враховуючи те, що рік дуже складний в плані соціально-економічному, навіть фатальний, то тут деколи було не зовсім до музики. Тенденції скочувалися в повторення і пережовування минулого, але радує одне: що зуби часу зіграли на руку творцям і ремісникам від музики. Стало не менше гітарної музики, еклектика електроніки також грамотно впліталася в нитку і канву живого матеріалу, тим самим створюючи ґрунт для руху та відсутності статики. Повертаються психоделічні 70-ті, кореневий “олдскул” реп і брудний гранж, замішаний на панку. Все це, звичайно, радує, все це є автентичним.

– Як ти думаєш, чому відбувається саме ось таке повернення до сирого, живого? Це циклічність чи приходить час нової щирості?

Ну, все-таки в силу своєї споконвічно економічної освіти (сміється) я є прихильником циклів у всьому – від економіки до культури. Двадцять років – це, так би мовити, “лаг”. 70-ті, 90-ті, другий десяток нульових. Циклічність виробляє той осад, який витримує конкуренцію часом і виховує ту публіку, яка готова слухати кореневий, справжній, десь гаражний, чистий звук DIY. Час нової щирості, на жаль, не прийде в епоху геополітичних і глобалістських ігор, де все дуже швидко і хистко. На почуття деколи не вистачає часу зовсім. Стрімкого споживання, задоволення рефлексій і виходу емоцій – ось саме цього зараз і хочуть, що теж деколи не є погано.

– Наскільки українська сцена у своїй актуальності просунулася до світової?

Тут все, в принципі, по-старому. На рівні самоповторів і стилізації, після чого часом не найкращий осад. Звичайно, ось є чудове, актуальне фрік-кабаре “Дах Доттерс”, яке існує в рамках світового простору, говорить мовою театру і саме задуму мистецтва. Вони жалять, кусають і пестять космополітично, без прив’язок до конкретного місця проживання та виступів, тому вони цілком конкурентоспроможні на світовій сцені. Як і їхні старші товариші і брати “ДахаБраха”, які, що невимовно тішить, мали двомісячне турне в США і грають в багатьох країнах. І тут не тільки хвиля патріотизму й солідарності – вони дійсно унікальні за своєю природою. World-music завжди в тренді був і є. Тріо “Вагоновожаті” з колишніх учасників ИДМГ, LЮК і DOK радують свіжими ембієнт-звуками і видали хороший актуальний сингл “Впасти з тандему”.

Для молоді, звичайно, героями стали «ONUKA», які вийшли з надра «Tomato Jaws». Але тут, звичайно, є дуже якісний матеріал, замішаний на автентиці українського фольклору, приправлений європейською подачею. Що з ними буде – неясно, поки що вони виступають у клубах. Кам’янець-подільські містифікатори «Zapaska» записали, на мій погляд, розкішний альбом “Контур”, який цілком конкурентоспроможний. Вони грають у ближньому зарубіжжі.

Радують і літератори. Жадан з “Собаками в Космосі” записали чудовий злободенний і зубастий альбом “Бийся за неї”, прикрашений коміксом. Харків’яни “Оркестр Че” нічого не писали, але набрали потужної і переконливої концертної форми, яка ставить їх на планку вище від попереднього періоду, – цілком можна грати на якому-небудь “Зігеті”, на якійсь із невеликих тамтешніх сцен.

Старики “Брати Гадюкіни” повернулися і стрельнули тим, що можна і потрібно показувати та слухати. Це явно експортно-імпортний варіант. Чесно, чекав франківську “Перкалабу” з новим вокалістом, але релізів поки що не було. Думаю, все буде цікаво і чіпко, як колись.

– Щось жодного дебютного гучного пострілу – в чому проблема?

Виходить саме так: молодь більше слухає, а не транслює… Багато молоді, є інструменти, немає клубної структури, немає продакшену, немає радіо і ТБ, а це багато означає. Багато хто не починають руху, розуміючи, що жодних можливостей донесення матеріалу, крім інтернету, немає. Носій помер, диски продають по гривні в торгових мережах – все це згубно впливає на живий нерв творіння. Виходить одна тупа повальна “фабрика зірок”, “голос країни” та інші хвилини ганьби.

– Є такий міф, що, скажімо, жорстка музика виростає в промислових мегаполісах, а в комфортних містах абсолютно інша музична естетика. Наскільки це правдиво, на твій погляд, і як би ти охарактеризував регіональні тренди України: захід, схід, південь, північ, центр?

Жива музика тягнеться до суворих промислових районів, як і реп – музика спальних районів, селищ і околиць. Це жанри прямої дії, на зразок “ми беремо це на вулиці і несемо сюди”. Є таке. У комфортних зонах сидять сноби. Що стосується смаків, то на заході, звичайно, актуальна європейська музична традиція, хлопці йдуть в ногу з часом здебільшого. Південь розслаблено слухає те, чим годують – тут піпл хаває все, що давно залежане, масова культура тут заправляє. Північ і центр більш еклектичні: як губки, вбирають, акумулюють енергетику і творчі ініціативи всіх жанрів. Схід – за російський рок, тут все по-старому, часом з архіву, устаканено, так би мовити, і звично.

– Помітний сплеск етно в останні роки. Ми пройшли пік цього стилю чи все ще попереду? Скажімо, в сусідній Польщі це вже виходить за рамки субкультури, в чому я бачу певний позитив. Хороший back to roots для опопсованої молоді. Як би ти це прокоментував?

Етно – це коріння, так. Для кожного з нас. Як співав Гребенщиков, щоби стояти, я повинен триматись коріння… На цій території були і Мануель Чао з його “Ману Негро”, і “Здоб ши Здуб”, які зробили з цього тренд. Потім, перейшовши в іншу площину, обпеклися і повернулися. Етно – це музика вулиць і відкритих просторів. Світ став багатополярним, його вже не загнати в рамки чистого усередненого напрямку, тому стирається в його цивілізованих рамках кордон субкультур, коли сегмент мас повністю сприймає маргінальну складову у своїх рядах. Головне – бути відкритим, не таким затертим, як більшість, на жаль, у нашій країні. Тому фольклор, одягнений у рамки полістилістики і легкотравних ініціатив етнозвуків, буде лише розширювати аудиторію, яка готова радіти і танцювати. А що ще робити під таку музику? І це є чудово.

– Вже рік, як ми переживаємо порогові часи. Здавалося б, саме момент для прямих текстів, щирих і ударних, на нерві, тобто для того, на чому базується жанр хіп-хопу. А сказати, що в Україні є хіп-хоп, можна з великою натяжкою. Чому так? Україна з огляду на ментальність та ритмічність – не ґрунт для цієї культури?

Є суворий реп вулиць і міст. Це все чистий, доморощений DIV, це культура вулиць. Як і графіті, вона не піддається дресируванню. Тому навіть автентичний американський east coast і west coast були, по суті, унікальним явищем. Хоча он як Ice Tea повернувся потужно! А тут все настільки підпорядковується комерційним схемам, що возити реп чи запрошувати його ніхто не хоче. Тобто я знаю такого цікавого виконавця, як Ярмак, і, в принципі, все. Для мене особисто першими з хіп-хопу тут завжди були «ТНМК». Чекаю з нетерпінням наших «Beasty Boys», той самий “олдскул” з присмаком іронії та нотами ностальгії, але, на жаль, його немає і немає. Всі сидять у соціальних мережах, там породжують і ховають свої творчі гріхи та огріхи.

– У тебе проскочила думка стосовно марності і безсенсовності українського шоу-бізу. Можеш на завершення дати кілька корисних порад музикантам, які стартують? Як діяти в такій ситуації?

Так, шоу-біз – клоака і зло, чорне на білому, так би мовити. Ну, що порадити? Йти своїм шляхом, впевнено і чітко заявляти про свою позицію і світовідчуття, не відрікатися і не чекати приходу месії за вами. Не вірити, не боятися і не просити –  якщо трапиться, то трапиться. Руки опускати не варто, перед вами мінне поле для експериментів, йдіть обережно і не навпомацки. Стежити за тенденціями, бути в матеріалі і обертати інформацію. І все повинно вийти, бо хто, якщо не ви?

 

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ