Режисер: Мішель Хазанавічус

Чесно скажу, не знав, чого чекати від «Артиста». У перші хвилини, поки йшли титри, в моїй голові роїлися такі думки: зняти чорно-біле німе кіно на початку двадцять першого століття – це те саме, що клонувати динозавра. Нібито й прикольно, але навіщо? Хвилин через десять від цих думок не залишилось і сліду. А після перегляду чітко усвідомлюєш, якою все-таки бурдою тебе годує стереотипний Голлівуд. Таке ретро, як «Артист», рве на клапті всі ультрасучасні кінодрібнички.

2011-й був роком якоїсь ностальгії. Навіть Джей Абрамс (якому, з огляду на його вік, нібито поки що не пасує впадати в ностальгію) не втримався і віддав належне старій кінофантастиці у своєму «Супер 8». Потім ностальгічний прапор підхопив Мартін Скорсезе і яскраво змалював історію кінематографа в «Хранителі часу». Ну, а тепер французький режисер Мішель Хазанавічус тужить за епохою німого кіно.

Історія, що лежить в основі «Артиста», проста, майже примітивна. Проте варто лише побачити, з якою майстерністю вона розказана, і фільм тут же хапає тебе за горло і витрушує душу. Я до кінця не вірив, що німе кіно може втримати мою увагу цілих півтори години, але результат перевершив всі очікування. Здається, ніби весь фільм йде хвилин сорок – настільки плавно і швидко котиться сценарій, занурюючи тебе в історію з головою і неймовірно легко викликаючи в тобі потрібні емоції. Фільм, не побоюся цього слова, філігранний. Чудова режисура розбиває глядацький скепсис в друзки. Там, де деяким метрам (не будемо показувати пальцем на Спілберга) потрібно півгодини нудоти для пояснення найпростіших речей, Мішелю Хазанавічусу (він тут і автор сценарію, до речі) вистачає одного кадру, жесту, точно обраної деталі, простого натяку, символу – і потрібний настрій створено, сформована думка проникає в мозок глядача.

Звичайно ж, без акторів цього б не відбулося. Жан Дюжарден в ролі кумира німого кіно, якого витісняє з екрану прихід звуку, – крутий. У нього тут повний діапазон емоцій, і кожна з них – правда. Цілковите співпереживання гарантовано. Його партнерка, Береніс Бежо, не поступається йому ні в чому. Дуже цікава і кумедна дівчина – згадаймо хоча б сцену, де вона обіймає вішалку! Це треба бачити. Крім них, в «Артисті» знімаються Джон Гудман (студійний бос), Джеймс Кромвелл (відданий слуга) і Міссі Пайл (актриса). Ролі у них невеличкі, але помітні. Особливо у Джеймса Кромвелла, він взагалі класний виконавець ролей другого плану, його в багатьох фільмах можна побачити. А ще не можна не згадати собаку Уггі, у якого тут теж роль просто супер. Пса навіть відзначили особливим призом на Каннському фестивалі. Уггі вийшов отримувати його разом зі знімальною групою. Унікальний пес!

«Артист» – потужне емоційне кіно. І якщо когось бентежить чорно-білий формат, майже повна відсутність звуку і оркестровий саундтрек, просто подивіться фільм, і всі сумніви зникнуть. Це дійсно приголомшлива робота, гідна всіх нагород, якими її обсипають. А ще «Артист» пронизаний магією кіно від і до. Розігруючи на екрані потужну драму, фільм повною мірою передає дух золотого століття кінематографа. І робить це так витончено, що не перестаєш дивуватися. Чомусь згадується цитата з ноланівського «Престижу» (цитую з пам’яті): «Яким же майстром потрібно бути, щоб виконувати трюки однією рукою!» Так от, «Артист» – неймовірний трюк, виконаний справжнім майстром. Однією рукою.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ