Днями

КОТИ

У нас на дачі у сусідів зліва рудий кіт, а в тих, що справа, – сірий. Чомусь вони не ладять один з одним: що не зустріч, то бійка. І ось сірий кіт унадився ходити до моєї сусідки, що живе через дорогу, в гості. Вона його пестила, годувала, у них уже виробилася звичка – поїв і влігся у кріслі в кімнаті. Але цього разу замість сірого кота прийшов рудий, сусідка повторила свій ритуал з годівлею, і цей кіт теж ліг у крісло й заснув. І раптом у вікно вона бачить, що до її будинку звичним маршрутом прямує сірий кіт. Знаючи, що може статися, вона вийшла з хати, закривши за собою двері, чим викликала подив у сірого кота, адже він був упевнений, що його чекає інший прийом. Сусідка намагалася його погодувати, але кіт, щось відчувши, почав заглядати у вікна. Вікно було досить високо, однак він, підтягнувшись на передніх лапах, все ж заглянув усередину. Побачив свого недруга, який лежав на його законному місці, зіскочив з вікна і з величезним презирством подивився на мою сусідку… Потім вона казала, що їй у той момент було страшенно соромно, так ніби вона когось зрадила. Сірий кіт повернувся і гордо пішов, не реагуючи на заклик. Більше він у неї на подвір’ї не з’являвся.

Якось

МИШОЛОВКА

Мій старий друг, Юрій Тарасович, розповів історію, яка доводить, що людина може бути непереможною за будь-яких обставин, якщо тільки у неї вистачить розуму і духу… Його товариш, сімдесятирічний дідусь, продавав машину на ринку. Вдало продав і поїхав маршруткою додому. По дорозі зайшов у магазин, де працювала його невістка, щоб сховати гроші у сейф (сума чималенька). Пізній вечір. Втомлений, але веселий, дідусь підходив до свого під’їзду. І тут стоп-засідка. Із залізних дверей назустріч йому вийшов один здоровань, а позаду – ще четверо. Бігти нікуди. Позаду тільки сходи в підвал, та й то закриті від бомжів ґратами. Глухий кут. Найголовніший неквапливо попиває пивце з банки. Другий стоїть з ножем, а за ним ще троє – всі здорові бики. Головний: «Швидко витягай бабки, будеш смикатися, нам доведеться обшукувати твій труп…» Були б гроші, довелося б віддати. Ясно, що за дідом стежили цілий день, але не припускали, що він з продуктового магазину вийде вже «порожній». Розказувати, що грошей немає, – тільки напрошуватися на ніж. Поруч у темряві зайшов у під’їзд якийсь сусід, скоса поглядаючи на небезпечні темні силуети. Бандити перечікували, поки свідок сховається зі сцени, навіть ножик сховали. Коли мужик, скоса поглядаючи, відкрив свої двері на якомусь поверсі, дід несподівано вихопив у головного банку з пивом і жбурнув її між ґрати у підвал та закричав: «ВІДБИТКИ ВБИВЦІ У ПІДВАЛІ НА БАНЦІ! Дзвонити в міліцію!» Чиїсь вхідні двері зачинилися зі швидкістю мишоловки. Головний зрозумів ситуацію швидше за всіх. Він оцінив серйозність підвального замка і сказав: «Діду, чого ти так розкричався? Ми ж тебе і пальцем не чіпали. Просто постояли-поговорили. То що, кажеш, немає закурити? Ну, ні то ні, ходімо, пацани. Бувай, діду».

P.S. Через 15 хвилин приїхали менти, відкрили підвал, витягнули баночку і навісили на володаря пальчиків запис з камери спостереження. Взяли всіх.

 

Колись

ГАНТЕЛІ

 

Ось реальна історія, яка трапилася з сусідським хлопчиком, коли він навчався у першому класі. На групі продовженого дня Сергійко похвалився однокласникам: «А у мене вдома є гандони». Почула це вчителька і питає: «Що у тебе є?!» – «Гандони!» – «І що ж ти з ними робиш?» – «Як що, – здивувався хлопець. – Тренуюся!» – «А тато знає?» – «Звичайно, ми з ним разом тренуємося! Нас мама змушує». Вчителька в шоці. Не знає, як продовжити розмову… Але тут Сергійко задумався і щось згадав: «Олено Сергіївно! То не гандони, а ці… як його… ГАНТЕЛІ!»