Я завжди знала, що не можна розраховувати на фортуну. Тепер я зрозуміла, що це насправді вигадка для лінивих. Успіх не приходить просто так і не з’являється з нічого. Він обирає особливих. Не тому, що йому так хочеться, а тому, що вони цього заслуговують. Вірити у казку, ви знаєте, замало, потрібно створювати її самим.

     Важливо пам’ятати, що у цьому житті ніхто нічого не зробить за вас самих. Тут всі живуть за своїми законами, і, як правило, «виживають» найсильніші. Мені здається, людині головне знайти свою дорогу. Час у ній тече по-іншому, думки течуть новою рікою. Вона може втомити, але й допоможе знайти себе. Вона не вибирає час, а дає його. Їй властиві випадкові зустрічі, найпотрібніші зустрічі з самим собою.

Часто люблю проводити паралель до свого життя. Особисто я чітко знаю, чого хочу, проблема полягає в тому, що я не маю уявлення про шляхи реалізації цього. Іноді така безвихідь стає в горлі пекучою незрозумілістю, яка все ще хоче знайти свої ліки. Насправді меж не існує, вони тільки в твоїй уяві. Бути настільки незалежним від життєвих обставин та не зраджувати своїм принципам – ось головний рецепт успіху.

Насправді, я не куштувала ще справжнього успіху на смак. Я не знаю всіх його особливостей, не знаю його присмаку і всіх інгредієнтів теж не знаю. Можу назвати кілька спецій, це найбільше. Я не мрію про успіх, поняття «успіх» як такого й не існує взагалі. Його придумали люди, щоб назвати той період у житті людини, коли у неї все вдається. Він не буває вічним, більше того, за ним завжди прихований якийсь маленький потаємний біль. Успіх – це щось надто ідеалізоване, а ідеалу, як ви самі знаєте, не існує.

      Мені завжди здавалось убогим і низьким, коли людина, так би мовити, добивається успіху, незважаючи на обставини та, найголовніше, людей, які стають на її шляху. Бути успішним, роблячи при цьому нещасним інших, – це не досягнення. Кажуть, що сенсом людського життя власне і є успішність. Просто кожен розуміє її по-іншому. Та що я вам кажу, ви і самі все прекрасно розумієте. Жаль тільки, не всі. Дехто женеться за мільйонами, а комусь би власний маленький будиночок на окраїні села і рідна людина поряд. Цей світ настільки зіпсувався, що мені навіть описати важко. Можливо, це я подорослішала, я, чесно кажучи, поняття не маю, як було років двадцять тому. Але я знаю точно: це не той світ, у якому я справді хотіла б жити. Мені здається, всі мої переконання залишаться при мені, а загадки нерозгадані. Але я знаю, що всі битви потрібні в житті для того, щоб чогось навчити. Навіть ті, які ми програємо. Погодьтесь, надто безглуздо робити те ж саме і чекати інших результатів. Наш великий недолік якраз і полягає в тому, що ми надто швидко опускаємо руки. Єдино правильний шлях до успіху – пробувати ще і ще. Одного разу ви прокинетесь зовсім іншим і саме тоді зрозумієте, що вчорашнє «ще» зовсім не було зайвим. Адже зміни відбуваються лише тоді, коли ми йдемо наперекір тому, до чого ми звикли. Часто вони бувають непомітними, зате такими вагомими. Ми самі повинні стати тими змінами, які хочемо бачити у світі. Якщо не ми, то хто ж?