Режисер: Ларс фон Тріер

 

Соромно зізнатися, але «Антихриста» я якраз і не дивився. Не довелося. Хоча трейлер бачив, і він мене зацікавив. Підозри, що це «чорнуха», зникли вже під час демонстрації стильних титрів, які виглядали, наче намальовані кольоровою крейдою на шкільній дошці. А красивий п’ятихвилинний пролог під оперну музику розвіяв останні сумніви. «Антихрист» – чудове кіно. Поки що не буду торкатися внутрішнього змісту, адже зустрічають за одягом, правда? Так от, одежина у фільму така, що мимоволі кажеш «ах» від захвату. Небачена операторська робота і постановка – кіно виглядає просто ідеально. Візуальний ряд зі спецефектами, красивим рапідом, макрозйомкою, всіма можливими фільтрами й ефектами освітлення милує око краще від багатьох голлівудських блокбастерів.

 

Тепер знімемо все зовнішнє і звернемо увагу на складніші речі – сюжет і атмосферу. Навіть побіжний огляд дає зрозуміти, що перед нами фільм жахів. Тільки дуже дивний. «Антихриста» міг зняти злий двійник Девіда Лінча, що прийшов з паралельної реальності. Якщо забрати з фільму всю кров, насильство і порнографію, залишиться чистий Лінч з його похмурим символізмом, саундтреком, що пригнічує психіку, божевільними персонажами і шизофренічною начинкою. Історія про подружню пару, яка втратила дитину в результаті трагічного нещасного випадку, дуже швидко перетворюється з уповільненої драми у щось настільки моторошне, що стає зрозуміло, звідки у фільму така назву. «Антихрист» – кіно про зло. Не про злих людей, а про чисте, нерозбавлене зло. І це відчуття навислої над персонажами темряви дуже чітко передається, його не знайдеш у типовому фільмі жахів. Таку атмосферу вміють нагнітати лише дуже небагато режисерів, повірте моєму досвіду. Кіно немовби зняв сам сатана. У кого є бажання відчути справжній страх, це фільм для вас. Однак в «Антихристі» є ще один рівень, найбільш темний і огидний. Я говорю про насильство і порнографічні сценки. Цього добра тут небагато, проте ці епізоди зняті надзвичайно натуралістично. Ніжних панянок, які непритомніють, коли бачать ерегований чоловічий член, просимо вийти з залу. Ну, а насильство… так, воно є. І нехай у фільмі тільки дві по-справжньому жорстокі сцени, але власне через них весь фільм перетворюється на кривавий шокер. У першій залучені людське тіло, ручний дриль, точильний круг і розвідний ключ (тільки не питайте, як це все взаємодіє). А в другому епізоді – жіноча промежина і ножиці. Є від чого покритися холодним потом, правда? У фільмі лише три актори. Причому один із них (дитина) з’являється лише в пролозі. Двоє інших, чоловік і дружина, не мають навіть імен. Акторська робота класна, це безперечно. Чоловіка-психотерапевта зіграв відомий актор Віллем Дефо. Спершу, дивлячись на його своєрідне обличчя, може здатися, що аватаром зла буде саме він. Проте основним втіленням жаху і кривавої жорстокості несподівано виявиться його тендітна дружина, зіграна Шарлоттою Генсбур. Актриса, до речі, отримала за цю роль золоту пальмову гілку, так що тут є на що подивитися. Дівчина моторошна. Кіно дуже самобутнє і не має аналогів. Його духовними побратимами можу назвати лише «Кінопроби» Такеші Мііке. Там теж звичайна романтична мелодрама без попередження перетворюється на демонічний трилер. Якщо хтось не бачив її – рекомендую. Приголомшлива річ. А от щодо фільму фон Трієра, нехай кожен вирішить сам. Рекомендувати таке неможливо. Однак настільки віртуозний фільм жахів ще треба пошукати.