(порада з минулого)

                                                                             «Нова хата», 1935 рік

         «… Стіл на святий вечір, а властиво його декорація, повинна заховати [мати] певні характеристичні прикмети. Передовсім треба вистерігатися надміру модної фантазії, зрезингувати [відійти] з ексцентричних ефектів на користь празвичаю застелювання столу сніжно-білим обрусом.

         Трудно є приміром відкидати [оформити] гарне столове накриття, зложене з поодиноких мережаних або гаптованих серветок, розкинених на тлі блискучої столової плити. Накриття таке є гарне, але наскрізь модерністичне, тому зрікаємося його на час святої вечері.

         Наперід кілька практично-організаційних уваг.

         Не треба накривати стола в останній хвилі, бо тоді завсігде забракне нам часу на добірне викінчення.

         Столову білизну треба вибрати завчасу, справити її стан, в разі потреби вигладити склади, які завсіди видні на обрусах, переховуваних довший час. Дібрати однакові серветки…

         Під обрус є звичай застелювати пахуче сіно. Цей звичай дуже стародавній та його щораз трудніше зберігати по містах, та всетаки господині радять собі в такий чи інший спосіб. Може принести трохи сіна молочарка з села, або ще з літа переховала його господиня, коли вертаючи з вакацій везла слоїки з конфітурами. Не мусить його бути багато на цілий стіл під обрусом, але всетаки бодай трохи. У нас дома ми завели звичай, що не кладемо на цілий стіл, – а лиш між дві більші серветки, які розстелюємо відтак по середині столу. Таким способом сіно не сиплеться зі столу, лише його гарненько можна зібрати при прятанні.

         На середину столу кладемо плетену булку так звану «штруцлю», яка має зображувати Дитя на сіні.

         Крім сіна, кладуть у деяких домах, на всіх углах стола під скатерть зубці гарного здорового чеснику. Це так ради здоровля всіх, що засядуть до столу.

         Крім звичайного світла в кімнаті ставлять свічники зі свічками. Їх світло надає особливо святочного настрою, тому не повинно його ніде бракувати. Цього року «Рідна школа» використала цей традиційний звичай для своїх цілей і продає свічки на Різдво на свій дохід.

         До цілости різдвяної традиції належить ще «дідух». Це околот пшеничної соломи, що його ставлять у куті кімнати, – та цей звичай можна зберігати лише на селі,  – так само як і солома, стелена на долівці.

         Тепер про саму вечерю.

         Вона складається по старім звичаю з певних означених страв, що ніби то повинні дійти до числа дванадцяти. Але в нинішні часи гігієни відживи [споживання] майже ніхто не придержується; всетаки подам менш-більш принятий порядок страв:

         борщ із вушками,

         смажений щупак із хріном,

         вареники (з капусти, бараболями, або солодкі, тоді з повидлами, або маком, мащені медом; подається по голубцях),

         голубці з рижом,

         узвар (компот із сушених овочів [фруктів]),

         струдель з яблук,

         пампушки на олію,

         медівнички, овочі, оріхи,

         кутя.

         Всі ці страви подаються у такому порядку. Може їх бути більше або менше. Приміром, кілька родів риб, або лише один рід вареників, або замість вареників і голубців, печені пиріжки з рижом чи іншою кашею, замість борщу рибна юшка, все це залежить від обставин, та околиці, в якій живуть господарі, та які там звичаї, та найважливіше це кутя, страва яку подають на стіл лише один раз у році на Різдво, і всюди обов’язково. Тому цю страву мусите обовязково постаратися…

         Обговорюючи накривання столу на святий вечір не можна поминути старого звичаю, а саме запросити когось самітнього із знайомих; та тямити про те, щоби до столу сідала первна кількість осіб «до пари». Також старим звичаєм домашня прислуга повинна мати місце при спільному столі на знак обєднання й зрівняння людей.

                                                                                                                          С.»

                                                                               Орфографія та лексика збережені

 

Кутя

(рецепт Дарії Цвек) 
        Складники: 2 склянки пшениці, 1 склянка маку, 1 склянка цукру, 2 столові ложки меду, горіхи, родзинки, вишневе варення за смаком.

Приготування. Пшеницю помийте у кількох водах, залийте окропом на рівні із зерном, накрийте і варіть на легкому вогні кілька годин до готовності (якщо вода википатиме, доливайте окропом). Мак помийте, залийте окропом і залишіть на 2-3 години чи на ніч накритим, щоб набухнув. Після того воду злийте, а мак розітріть у макітрі без цукру або помеліть його на м’ясорубці з дуже густим ситком. До втертого маку додайте пшеницю, обчищені й підсмажені горіхи, помиті родзинки, влийте переварену воду, додайте мед, цукор за смаком і вишневе варення. Готову кутю урочисто подайте в керамічній мисці з дерев’яною ложкою.

 

Цікаво знати

Коли почали варити кутю?

Саме слово «кутя» походить від давньогрецької і означає «варене зерно». В давнину кутя готувалась як поминальна страва для духів померлих родичів. Та й зерно іще з прачасів було традиційною щоденною стравою. Цікаво, що і тепер ми готуємо кутю так, як її готували наші далекі предки, – технологія зовсім не змінилася.

Що символізують складники куті?

Зерно є символом воскреслого життя, вічності, продовження роду.

Мед вважається символом здоров’я та вічного райського щастя.

Мак символізує достаток у сім’ї.

Горіхи – багатство, плодовитість.

Родзинки – життя та любов, Боже провидіння.

Чи всюди кутя однакова?

«Що не край, то звичай», – говорить прислів’я. От і кутя має свої особливості у різних регіонах. Наприклад, на Буковині у кутю додають халву, а на Луганщині її варять не з пшениці, а з рису. Буває кутя густа, як в Галичині, чи рідка, як на Волині, іноді кутю готують на узварі, а подекуди додають до неї сухофруктів.

Станиславівське Різдво

Різдво Христове – одне з наймістичніших, а при цьому найчарівніших і найкрасивіших релігійних свят. У міжвоєнному Станиславові уміли гідно й цікаво вшанувати День народження Спасителя світу.

Одразу зазначимо, що українська і польська громади святкували Різдво окремо. При цьому католицька і греко-католицька різдвяні традиції досить подібні, адже, зрештою, це єдине свято для всіх християн. Головна відмінність – у календарі: католики користуються григоріанським, православні й греко-католики тримаються юліанського.

Польське Різдво святкується 25 грудня. Особлива атмосфера панує напередодні Різдва – у святвечір (по-польськи він називається вігілія), який поляки святкують 24 грудня.

Сигналом до початку урочистої вечері вважається поява на небі першої зірки. Вечері передувало читання фрагмента Нового Заповіту про народження Ісуса, потім всі ділилися один з одним оплаткою – освяченим хлібцем. Ділячись оплаткою, люди бажали один одному здоров’я, щастя і благополуччя. Оплатек можна було отримати зранку 24 грудня у костьолі.

Польська вечеря, як і українська, складалася виключно з пісних страв, яких на столі повинно бути рівно дванадцять, за числом місяців у році або, за іншою версією, за кількістю апостолів. На столі обов’язково була кутя, грибова зупа, лазанки з маком, вареники, компот з сухофруктів, рибні страви, солодощі.  Святвечірньою стравою є короп. Луску від коропа не викидають, а висушують, і кожен бере по кілька лусочок до гаманця – щоб гроші не переводилися…

Після вечері, о 12 годині ночі, у костелах починалася різдвяна меса «пастерка».

«На оплатек» збиралися не тільки вдома, але, після Різдва, і в польських установах та організаціях, де бажали співробітникам добра та благополуччя.

Колядують поляки на саме Різдво – 25 грудня. Коляда у поляків називалася «гвязда», тобто «зірка» ( gwiazda). Традиційні польські колядки за мелодією і текстами дуже схожі до українських. Наприклад, популярна колядка «Спи, Ісусе, спи» звучить польською мовою, але мелодія – також і українська.

В українців святвечір 6 січня. Замість ялинки (чи навіть поряд із нею) ставили Дідуха – прибраний сніп жита чи вівса як символ затишку та тепла. Українська вечеря, як і польська, складалася з дванадцяти пісних страв. Обов’язковою була кутя, або пшениця, підсолоджена медом, з горіхами та тертим маком. Готували також борщ, вареники з різною начинкою, узвар, гриби, капусту – зрештою, всі ті страви, які готують і тепер.

Українська коляда у міжвоєнній Галичині проходила в користь «Рідної школи». Навіть в українських газетах висловлювалося побажання обдаровувати грошима тільки тих колядників, які колядують для «Рідної школи».

Саме на Різдво, а не на Новий рік галичани встановлювали ялинку.

Польські Різдвяні свята тривали до Хрещення Господнього –  6 січня. Це свято має декілька назв: Богоявлення, Хрещення Господнє, День трьох королів-волхвів, Епіфанія. В Новому Заповіті розповідається про мандрівку трьох королів Каспара, Мельхіора і Балтазара з дарами до новонародженого Ісуса.

Завершуються  українські Різдвяні свята Йорданським торжеством, 19 січня, яке в Галичині відзначалося як справжнє національне свято.

У польський період свячення води відбувалося на пл. Падеревського (тепер – майдан Шептицького).

                                                                                          Наталія ХРАБАТИН

Святослав Гординський. Міжвоєнний період. Видавництво «Союзний базар» Львів