Режисер: Паоло Соррентіно

 

Знаєте, у чому курйоз? Я дізнався про «Велику красу» випадково, натрапивши на цю назву у «Твіттері»… найвідомішої порнозірки Саші Грей. Вона від фільму була в страшенному захваті. Вже потім були премії та призи, а також вручення золотих глобусів, коли «Краса» перемогла в номінації «Найкращий фільм іноземною мовою».

Чесно кажучи, дивитися «Красу» було боязко. Все-таки, порпаючись у високому артхаусі, дуже легко вступити в щось бридке і коричневе, на кшталт «Життя Адель». Але «Велика краса», на щастя, зруйнувала мій скепсис. Навіть шкодую, що не подивився це кіно в 2013-му, інакше обов’язково включив би його у список найкращих фільмів року – відразу в кілька категорій.

Спершу я хотів зробити одну зі своїх традиційних захоплених рецензій, які зазвичай пишу на фільми, які мене підкорили. Але потім вирішив взяти себе в руки. Бо рекомендувати або хвалити «Велику красу» безглуздо. Фільм настільки своєрідний, незвичайний, замкнутий сам на собі і складний, що уявити собі його цільову аудиторію я просто не в змозі. Таке кіно не порадиш друзям.

Почнемо з того, що тут немає сюжету. Просто немає, і все. Якась центральна лінія взагалі відсутня. «Велика краса» являє собою низку замальовок, своєрідних сюжетних «арок», які йдуть одна за одною, нашаровуються одна на одну, доповнюють одна одну. Деякі міні-сюжети тягнуться півфільму, інші займають п’ять хвилин. Окремі арки розірвані в часі: начебто безглузда сцена, що розгорталася на самому початку картини, може отримати несподіваний розвиток у фіналі. А може і не отримати. Персонажі то з’являються, то зникають, за ними важко встежити. Взагалі, фільм досить складний для сприйняття, в нього потрібно «врубатися», причому цей процес буде небезболісним. Але коли врубався, фільм починає дивувати. Крім того, що відеоряд гіпнотизує, як удав кролика, ще й діалоги зачаровують. Все дійство насичене дуже якісним гумором, який змушує сміятися вголос. Епізод, де головний герой бере інтерв’ю у дурнуватої акціоністки, – це п’ятірка з плюсом. А фразу «Я художник, мені нічого не потрібно пояснювати!» я обов’язково збережу в пам’яті на випадок важливих переговорів. Взагалі, фільм хочеться розхапати на цитати. Як же геніально тут виписані діалоги і монологи! Коли головний герой починає говорити, його хочеться слухати, слухати, слухати… Це яскраво, це цікаво, це круто. Крім того, фільм без зайвого сорому торкається всіх негативних тенденцій, явищ і характерів, до яких може дотягнутися. Опускає і висміює претензійних художників, погане мистецтво, релігію, тупих снобів, італійську богему, аристократів, політичних активістів та всіх зустрічних, умудряючись при цьому висловлювати вкрай цікаві думки. Однак, повторюся, центрального сюжету тут немає, так що кожен глядач побачить тут щось своє. «Велика краса» – це фільм-роздум, в якому тобі не намагаються щось розповісти, а, навпаки, втягують у діалог. Все це дуже незвично і страшенно цікаво, проте сподобається кіно не всім. Що ще тут хорошого? Та все без винятку. Починаючи від музики і закінчуючи операторською роботою. Не хочу багато описувати, просто зазначу, що «Велика краса» сповна відповідає своїй назві. Знято настільки смачно, наскільки це взагалі можливо. Актори прекрасні, хоч я і бачу їх уперше. Кажуть, що «Велика краса» є своєрідним парафразом «Солодкого життя» Федеріко Фелліні. Не знаю, не бачив. Можливо, тому мені порівняти цей фільм просто ні з чим. «Велика краса» – один з найкращих фільмів минулого року, він входить у першу десятку. Тільки ви його не дивіться – ризик розчаруватися просто фатальний. Але, якщо цікава моя думка, то «Велика краса» – це стовідсотковий, чесний артхаус. Такий, яким він має бути. Красивий, розумний, незвичайний, атмосферний, по-справжньому авторський. Словом, геніальний. А у Саші Грей чудовий смак.

ФЕЛІНСЬКИЙ