Автостопер – це щось на зразок ходячого Інституту народної історії та соціології, адже він спілкується з водіями та зустрічними людьми з абсолютно різних прошарків населення, не уникаючи гострих тем та помічаючи усе, чим люди живуть. Цього тижня в Івано-Франківськ приїхав вільний мандрівник світом, автостопер і петербуржець Дмитро Воронцов. Об’їздивши Росію та Україну вздовж і впоперек, Дмитро радо погодився поговорити не лише про мандри, але й про те, чому стала можливою війна між цими країнами.

– Дмитре, що тебе вразило, коли ти приїхав в Україну цього разу? Ти ж тут не вперше?

Взагалі, я тепер в Україні вже 12-й раз. Дуже люблю її. Але цього разу мені вперше довелося виробляти офіційне запрошення на в’їзд в Україну. Моя знайома з Івано-Франківська мусила йти до нотаріуса і платити 150 гривень, щоб зробити цей папірець. Кордон все-таки почав працювати (сміється). Я, коли їхав в Україну, не зміг знайти попутника. Люди бояться їхати сюди. За цих 12 разів, коли я заїжджав в Україну автостопом, не можу згадати жодного випадку, коли би я зустрів злих, агресивних чи бандикуватих людей. Мої друзі та однодумці з Академії вільних мандрів питали, як мені вдалося перетнути кордон. Це не було складно. 

Складніше було відповідати на запитання водія, якій віз мене з Калуша чи з Долини. Чоловік десь так під п’ятдесятку спитав, чому 82% росіян хочуть війни.

– І що ти відповів?

Чесно кажучи, я на це питання не зміг відповісти належним чином, бо не можу відповідати за цих 82%. Коли їжджу автостопом по Росії, часто бачу людей, які передивились телевізор. Це люди, які ввечері змучені прийшли з роботи додому, лягли на диван, врубали тєлік і все всмоктують. Були й інші, які підтримують війну лише тому, що їм нема чим пишатись. Пишатись олімпіадою? Коли “наші” спортсмени виграють якесь золото, більшість людей в Росії не сприймає їх як своїх рідних. Це якісь спортсмени від “Газпрому”, від якихось монополій, куплені кимось, а не ті, які виросли у сусідньому дворі. Може, вони грають за Росію, а може, за “Газпром”.

Тому деяким важливо пишатися, що от зате у нас є “Буки”, “Іскандери”. Мовляв, покажемо кукіш цілому світу. От і показали. Сидимо тепер в санкціях.

 – Санкції ж ніби смішні, як запевняють зірки російського шоу-бізнесу?

По-перше, все відчутно подорожчало. По-друге, змінилися пріоритети. Мої друзі, які мають туристичну агенцію, кажуть, що люди відразу перестали цікавитись Єгиптами і Таїландами. Бо розуміють, що за їхні рублі вони ще минулого року могли поїхати відпочити, а тепер це втричі менше.

 – Що таке Академія вільних мандрів (Академия вольных путешествий – авт.) і чим вона займається?

Ця організація об’єднує людей, які люблять вільно мандрувати світом, досліджувати різні регіони. Переважно мандрують автостопом. Мета академії – збирати інформацію про світ, країни та регіони і поширювати її, а також розповідати про можливості вільного мандрування у різних країнах. АВМ заснував відомий мандрівник і блогер Антон Кротов. Цього року ми відзначали 20 років АВМ в Красноярську, це центр Сибіру.

Є такий проект від АВМ “Дім для всіх”. Він мав відкритися цього літа у Льовові. Це щось середнє між міжнародним культурним центром і безкоштовним готелем. Це місце, куди мандрівник може приїхати безкоштовно відпочити, залишити рюкзак, походити по регіону. Такий Дім був в Іркутську, Владивостоку, Каїрі, Красноярску. Він відкривається на 2-3 місяці, коли пік мандрівок. Це винахід Антона Кротова. Він приїжджає в якесь місто, знімає дешеве житло — там навіть не потрібно ліжок. Одночасно там може ночувати 20 мандрівників, хто всередині, а хто надворі в наметах. Там є певні правила “вписки” — не пити не курити і не ходити голяка. Це дає можливість людям з різних регіонів приїхати і знайти попутника, разом відвідати край.

– Що ти шукаєш у мандрах? Мандруєш цілий рік?

Я активно мандрую автостопом 10 років. Мандрував від Пітера до Туреччини, поїздив по Азербайджану, Вірменії, Абхазії, Білорусі, Башкирії, Чечні і по Україні. Народився і живу в Пітері, але не хочу бути прив’язаним до міста. Є таке поняття “поклик траси”, коли хочеться постійно мандрувати. Працюю в рекламній сфері і роблю конкретні замовлення. Там немає графіка. Зробив замовлення – можу їхати.

Мене найбільше приваблює можливість продовжити час. Це можливо за рахунок збільшення кількості відчуттів та емоцій у подорожі, а також завдяки проживанню чужих життів. Коли їдеш автостопом, за один день проживаєш життя усіх, з ким їдеш. Люди дуже відверто розповідають про себе. Для мене люди – найбільша цінність у мандрах. Не пейзажі і не історичні пам’ятки, хоч я завжди з цікавістю роздивляюся усе в нових місцях.

– Призначаючи зустріч, ти сказав, що ми впізнаємо тебе за яскраво-помаранчевою курткою та великим наплічником. Тобі не холодно в цій курточці і що ж там у наплічнику?

В рюкзаку є кілька теплих светрів, але за час подорожей я загартувався і навчився не мерзнути і не голодувати. (Ми спілкуємось у кафе о восьмій вечора. Дмитро лише п’є зелений чай, хоч зізнався, що від ранку нічого не їв – авт.).

Я завжди подорожую з капелюхом, але коли їхав в Україну, тут було -15, і я його не взяв. Ще в мене кілька мобільних телефонів, бо треба постійно зідзвонюватись щодо ночівлі та писати щось Вконтакті, також фотоапарат, багато зарядок, посуд, каремат та карти. Принципово не користуюсь навігаторами.

А куртка така яскрава невипадково. Коли я в ній із рюкзаком заходжу в якесь місто, мене завжди обступають люди, питають, хто я, звідки, отак і спілкуємось. Так мене неможливо не помітити (сміється).

– Як ти даєш собі раду у чужому мовному просторі? І як знаходиш людей, у яких зупиняєшся?

Людей знаходжу через сайти кауч-сьорфінгу та спільноти автостопщиків. Наша Академія акумулює знання про мандри, тому, перед тим як їхати, наприклад, в Туреччину, я знав, що там не говорять ні російською, ні англійською. Так, англійською говорить сервіс, але ми їздимо зі звичайними людьми. Тому я виписую собі якісь турецькі слова. А взагалі є 7 універсальних слів, які дозволяють мандрувати будь-якою країною, які треба вивчити іноземною мовою: їхати, прямо, безкоштовно, а коли вже приїхали — тут, їсти, спати, пити. Деколи водії запрошують до себе додому, особливо, якщо приїжджаємо кудись серед ночі. І коли ти заходиш додому до чужої людини, дуже важливо спитати, чи можна тут залишитись.

– Ти сказав, що приїхав зараз в Україну навмисне…

Так. Вирішив приїхати на свята, бо не хотілося слухати пропаганду, яка в Росії ллється буквально з кожного чайника. Я читав опис, що там говорив наш кремлівський шизофренік на Новий рік – ці всі виступи на рівні Саддама Хусейна. 35-40% моїх знайомих з Академії вільних мандрів через останні події подалися в еміграцію – не лише в Україну, але й в Камбоджу, Індонезію, Аргентину, Францію, США. В Росії стає важко, невідомо, що буде далі. А тут у вас народ має впевненість.

– Все-таки тебе відговорювали їхати в Україну.

Нас там лякають різними страшилками – мовляв, мешканці Львова бояться приїжджати в Івано-Франківськ, бо тут люди взагалі втратили страх. В Росії кажуть, що Франківськ – найбільш небезпечне місто в Україні, бандерівці і так далі.

 – Вже бачив бандерівців?

1 січня на Хрещатику ми з товаришем, також мандрівником, були на ході на честь Дня народження Бандери. Ми були за метр від цієї ходи, знімали відео, мій товариш з ними говорив російською, і нас ніхто не чіпав. Хоча мене навіть кияни залякували, мовляв, щоб я туди не йшов, бо рік тому вони підпалили якийсь готель. Але в контексті цього російського вихваляння агресією Бандера цілком інакший. Він не нападав на чужі фортеці, нікого не захоплював. Просто боровся за право жити у своїй країні.

Дмитро Воронцов з Франківськими друзями-мандрівниками

– Що везеш з України?

У подорожах практично не купую ніяких магнітів, бо вони важкі. А тут не втримався і купив цей (на магніті козак із мечем і напис “Своя земля – свої правила!”) У вас це є в людях – розуміння, що це моя земля, мої правила. Цей водій, який питав про 82%, сказав, що у випадку агресії буде захищати свій край. А в Росії такого нема. Там є великий прошарок людей, яким на все начхати. Вони самоізолюються, бо розуміють, що треба тупо косити бабло, поки є можливість. Це бізнесмени. Вони не вмикають телевізор, кажуть, що їм про все розкажуть їхні друзі. Аполітичні. А тут у вас, навпаки, всі цікавляться політикою. Майже з кожною людиною розмова зводиться до політичних моментів.

Везу також брелок з золотим батоном. Це найкращий символ того, що народні гроші переводились в золоті батони і унітази. Тому народ і повстав. В Росії цього не знають. В Росії знають, що тут утискають російську мову, а що таке золотий батон, не знають. Знають навіть, що на Україні через воду зомбують людей, щоб вони були фашистами. А ще над якимись українськими містами розпилюють завезений з Європи гомовірус СНІДу. Лякають, що в Україну їхати не можна. А я приїхав до Львова на Різдво і насолоджувався колядками. В Росії не колядують.

– Здається, в Росії взагалі сутужно з народними традиціями?

В одному місті в Азербайджані мене запитали: “Яка національна кухня в Новгородській і Ленінградській областях?” А немає ніякої кухні, крім самогону, на жаль. В Росії традиції загубились ще в радянській час, можливо, тоді, коли боролися з церквою. В нас свята – 7 листопада – червоний день календаря. Або нове свято – День національної єдності 4 листопада, коли в якомусь там 1612-му році Росія перемогла поляків. Багато вихідців з Польщі не дивуються, чому цей день став символом національної єдності.

Щодо пропаганди, то з’явилося цікаве явище, якого не було раніше. Цієї осені я помітив у Пітері: люди заходять у трамвай і оголошують, що цей день є знаменним в історії Росії. Бо в цей день у тисяча сімсот якомусь там році російські війська взяли штурмом якусь там фортецю, про яку ніхто не пам’ятає. Наступного дня розповідають про те, що штурмом взяли якусь наступну фортецю. Вихваляння агресією на кожному кроці.

– Але російський народ не протестує…

Мене тут часто питають, чому ми не зберемося і не скинемо Путіна. Мою знайому, яка була на Майдані, питали: “Чому ви не можете в себе на Дворцовій чи на Манежній покласти намети?” Я розумію це питання. Але у нас цього немає, бо немає “Моя земля – мої правила”. В Росії земля поміщика, батюшки, адміністративна, від якоїсь монополії – але не народна. По-друге, нафтова голка багатьох підсадила на те, що люди розслабились і перестали займатися політикою. А в Україні фінанси обмежені, немає дорогої нафти. У вас що є, з тим і треба жити. І якщо хтось цю частину краде через корупцію, з’являються ці слогани на Майдані, яких не можуть зрозуміти росіяни: “Поймите нас – нас задолбало”.

– Ти був на Майдані. Як пояснював ці слогани своїм друзям?

Так. Минулої зими ми були в Україні і у Франківську, бо моя супутниця хотіла покататися на лижах у “Буковелі”, а мене цікавило, що таке Майдан і як люди живуть. Тоді з Росії мене часто питали: “А чого вони там стоять, пішли б працювати”. Я пояснював: “Так, треба працювати. Але коли твою роботу і твої заробітки крадуть, це задовбує”.

Маршрут Дмитра автостопом по Україні: Чернігів – Киїів — Рівне — Львів. Зі Львова, щоби приїхати до Івано-Франківська, змінив 7 попуток. Після Франківська Дмитро їде у Тернопіль, Ужгород Мукачеве, а потім через цілу Україну в Кременчук на зліт мандрівників та автостопщиків.

Дмитро Воронцов пише про свої мандри “ВКонтакте”: vk.com/id22156656

 

Спілкувалась Наталка ГОЛОМІДОВА