Днями

ПОДАРУНКИ

Перебуваючи в стані “після переговорів”, я випадково зустрів свого ділового партнера – Віру, дуже приємну пані, яку давно не бачив. На радощах від щирого серця подарував їй гарний коньяк, шоколадний набір, ще щось розкішне – вийшов цілий оберемок. Вона, звичайно, розтанула від такої уваги, ми розцілувалися в щічки, прощаючись. Загалом, момент приємний для обох сторін. А приблизно через місяць, вже при наступній зустрічі, Віра подякувала мені і сказала, що подарунки були класними і настільки шикарними, що їй ледве вистачило грошей розплатитися за них на касі універсаму, в якому я їх подарував.

Якось

ТУАЛЕТ

Якось пішов наш чоловік у Франції у вуличний туалет. Він і припустити не міг, що усередині кабінки все абсолютно чисто, а тому заліз ногами на унітаз… У комп’ютерних мізках туалету нестиковка – на датчик підлоги тиску немає, це означає що чоловік вийшов, вода не зливається, щось не так – треба включати дезинфекцію. Чувак сидить на горщику, робить свої справи, а тут світло вимикається і на нього душ з дезинфікуючого розчину як ливане! Він зістрибує з унітазу. Комп’ютер взагалі заклинило – двері закриті, а людина з’явилася?! І комп завис, заздалегідь включивши сушку з гарячим повітрям…

Декілька годин рятувальники різали вандалостійкі двері автогеном, витягуючи збожеволілого бідолагу з чіпких лап паризького сортиру…

Колись

ГОРІЛКА

Горбачовський «сухий» період. До мене, молодого (щойно після інституту) фахівця, збираються приїхати родичі здалеку. Пішов у єдиний в окрузі вино-горілчаний магазин. За сто метрів до нього побачив похмуру шеренгу охочих у нього потрапити. Зайнявши чергу, вирішив заглянути всередину, що там дають і чи варто втрачати час.

До прилавка не протиснувся – народу багато! Питаю найближчого від мене чоловіка:

– Не підкажете, скільки тут горілка коштує?

Більше нічого не встиг запитати: черга мовчки розступилася, продавець також мовчки видала пляшку горілки, і я пішов.

І взагалі…

Лежав собі Камінь біля Дороги і нікого не чіпав. Він згадував минулі часи, коли ніякої Дороги не було. Були тільки Сонце, Вітер і Дощ. Але прийшли Люди і зрушили його з місця. І ось він ніяк не може звикнути до свого нового положення і скаржиться Дорозі на своє життя. Дорога його розраджує, кажучи, що в його нинішньому положенні є маса переваг. Можна спостерігати з узбіччя за Людьми, що проходять по Дорозі, – все-таки якась розвага. Іноді утомлений подорожній сяде на Камінь відпочити, пообідати. Знову ж таки якась компанія. Після його обіду залишаються крихти і злітаються пташки. Приємно послухати їх веселий щебет. Але Камінь все зітхав і згадував часи, коли тільки Сонце, Вітер і Дощ були його друзями. Одного разу по Дорозі йшла Людина, побачила Камінь і сказала: “В цьому камені щось є!”. І ось прийшли Люди і поволочили Камінь кудись. Його довго били… а потім поставили в центрі міста на купу іншого каміння. Люди збиралися навколо нього, дарували йому квіти, співали пісні, славили його. Оце життя, думав Камінь. Я тут найголовніший і найважливіший. Але одного разу Люди прийшли на площу, почали кричати і кидатися камінням один в одного. Потім звалили Камінь на землю, плювали на нього і всіляко ганьбили. Камінь нічого не міг зрозуміти, адже він так добре стояв. Люди знову поволочили його і кинули в полі. І ось знову тільки Сонце, Вітер і Дощ – його друзі.