Щодня на Сході України за волю нашої держави борються тисячі українських воїнів. Саме зараз вони потребують нашої підтримки. 

Нещодавно в Дніпропетровську відбувся Всеукраїнський конкурс духовних піснеспівів «Від Різдва до Різдва». У ньому взяли участь понад 50 колективів, в тому числі павлівський вертеп «Віфлеємська зоря».  

«Спочатку колектив брав участь лише в місцевих заходах. Згодом виникла ідея вийти за межі області, зокрема поділитися нашою культурою зі Східною Україною», – каже одна з керівників вертепу Боднар Олександра Василівна.

Голова сільської ради Іван Вацеба теж вирішив відвідати поранених бійців АТО в Дніпропетровську. Почався збір інформації та коштів, щоб привезти хлопцям допомогу. У Павлівці організували акцію «Шкільна солодка ярмарка», де зібрали 1000 грн. Молодь села заколядувала 4000 грн, громади обох церков зібрали 3000 грн. І  перед самою поїздкою голова обласної ради Василь Скрипничук видав із бюджетного фонду ще 10 000 грн. Як кажуть учасники, саме відвідини поранених воїнів стали головною метою поїздки, а фестиваль відійшов на другий план.

«Робота була клопіткою, але того варта. Через Інтернет ми зв’язалися з волонтерами, які контролюють ситуацію в дніпропетровських лікарнях. На якому високому, майже секретному рівні вони працюють! Навіть телефоном не сказали мені де, скільки і в  якому стані знаходяться бійці АТО. Також ми дізналися, що в дніпропетровській лікарні імені Мєчнікова, яка прийняла найбільше поранених бійців АТО, є заступник головного лікаря (дуже патріотично налаштована людина) Юрій Скребець, який міг нам допомогти. Цікавим є факт, що всі ліки, які потрібні пораненим бійцям, видаються за кошт міської ОДА», – розповідає Іван Вацеба.

«Наступного дня після фестивалю ми відвідали місцеву лікарню. Цей день був важливіший, ніж попередній. Напередодні домовилися про зустріч із тамтешнім заступником головного лікаря. Перше, що нас дуже вразило – його зовнішній вигляд: всі лікарі як лікарі, в білих халатах, а він іде собі – чорна футболка з великим білим тризубом, всміхається. Зразу видно, що патріот. Він від Святого вечора ще не був удома: ми прийшли до лікарні 25, а він з 18 січня без упину працює. Спить по дві години на добу, решта часу – оперує. Всі операції проводить у вишиваній сорочці, яку вдягає під білий халат. Цого перша освіта – священик, а родина походить із Західної України, яку він називає малою Батьківщиною. У розмові він сказав дуже цікаві слова: «Західна Україна зрозуміло, але Дніпропетровськ – це місце, де з’явились запорізькі козаки. Якби зараз сюди прийшов ворог – його б просто розірвали. Люди готові до партизанської війни». Хочеться також відзначити діяльність лікарні Мєчнікова, яка станом на 25 січня 2015 року прийняла дев’ятсот тридцятого пораненого з зони АТО. За словами Юрія Скребця, вони не беруть до себе бійців із легкими пораненнями, контузіями чи переломами, а беруть таких, кому реально потрібно рятувати життя. Він також підтвердив бажання колективу лікарні зберегти дієздатність поранених бійців: Харківська лікарня із двохсот поранених робить ампутацію шістдесятьом-сімдесятьом людям, Київська – тридцятьом  п’ятьом – сорока, а Дніпропетровська – шістьом-вісьмом. Ось чому ми весь той лікарський склад називаємо героями…» – каже сільський голова.

Це лікарня, яка справді прийняла найбільше поранених за весь час АТО. Павлівський вертеп відвідав загалом тридцять п’ять поранених, які проходять післяопераційну реабілітацію. Емоції зашкалювали. Особливо брало за душу, коли плакали не тільки артисти, а й самі бійці. Вони були безмежно раді та вдячні гостям… Хоча, як казали медсестри, «цим бійцям дух піднімати зовсім не треба, вони всі ще нам його підняти зможуть». Хлопці на такому емоційному підйомі, що готові відразу після лікарні повертатися на фронт. Кожному з тридцяти п’яти бійців колектив подарував набір із харчами, потрібними речами, а також по 2 000 грн.

«Одному з бійців (до речі, з Прикарпаття) ми подарували Біблію. Він не хотів брати гроші і подарунки, але Священну Книгу прийняв… Мить, коли він брав її в руки – словами не передати… – розповідає Олександра Василівна. – Хочеться також згадати Піщагіна Анатолія Анатолійовича, бійця з Калуша. Нещодавно ми відвідували його в лікарні, де він лежав із осколковими переломами щелепи, а на днях вже з’явилася інформація, що він повернувся на фронт. Знаєте, одні герої воюють на фронті, а інші борються за їхні життя в операційній».

Місто зустріло активістів дружньо: увесь Дніпропетровськ прикрашений синьо-жовтими стрічками, патріотичними плакатами та надписами. Місцеві жителі спілкувалися з волонтерами українською та зазначали, що болить усіх однаково. Звичайно, люди живуть у постійному страху, але твердо заявляють – вони готові оборонятися. До речі, їх дуже ображає неправдива інформація, що до армії беруть більше західняків, аніж жителів Східної України. Також неправда, що на Західній Україні добровольців більше, ніж на Східній. Особливо зачіпає цей факт афганців та офіцерів старшої вікової категорії, які намагаються вступити в лави, проте постійно отримують відмову.

 

 

            Климончук Наталія 

12.02.2015