Двічі на рік, на початку весни і на початку осені, звідкись з’являються незвичайні сни. Не знаю, чи є якась прив’язка до рівнодення, чи ще до чогось. У всякому разі, це завжди буває тоді, коли справжня весна ще тільки хоче початися, так само, як і справжня осінь. Ні з того, ні з сього раптом починають снитися сни так, як ніколи більше. Всі якісь бентежні, дуже різноманітні, кольорові. Одним словом, це не є нічне віддзеркалення денного життя, тільки із ледь зсунутими контурами. Все зовсім інакше. У цих снах з’являються багато персонажів, які відігравали для мене якусь роль у минулому, а зараз наче не мають прямого стосунку до щоденного трибу життя. Інші ж, із сьогоднішнього життя, постають у цілком нових ролях і несподіваних епізодах. Наприклад, ті, з ким спілкуюсь досить рідко, у цих снах часом на перших ролях. Можуть вигулькнути і цілком несподівані образи —- політичні діячі, ще якісь одіозні фігури зовсім не з мого містечкового життя. Дія може відбуватися де завгодно. Цієї весни, наприклад, був дуже довгий сон про Пекін —- купа деталей, якісь пекінські забігайлівки, двори, блискучі вітрини магазинів і якісь злачні місця. Виглядало, ніби я блукаю вулицями годин зо п’ять. Не можу зрозуміти, звідки в свідомості взялося стільки матеріалу на цей сон, якщо я рідко виїжджаю навіть за межі Франківська.

Пригадується чеська казка про дванадцять царівен, які щоночі десь зникали, а вранці біля їх ліжок лежали геть стоптані нові черевички —- тож доводилось щодня справляти нове взуття. Зрештою молодий садівник від крив їхню таємницю. Він пішов назирці, й побачив, що царівни цілу ніч танцюють на неймовірних балах. Щось таке відбувається і зі мною. Щоночі я наче потрапляю на якийсь шикарний кінофестиваль. Причому покази стрічок ідуть одна за одною, тож за ніч я встигаю передивитись кілька. Цілком різні сюжети, стиль. Актори майже не повторюються — у всіх фільмах різні. Дивує, що більшість снів — дуже високого рівня. Ну, і режисура, і операторська робота, і все інше. Коротше, фестиваль не останній якийсь —- такі собі Канни чи що.

Вдень сни якось віддають луною, післясмаком феєрії, клаптями натхнення. Все триває недовго, днів зо десять, часом зо два тижні. Все зникає так скоро, як з’явилося. Весна або осінь входить в свої права, і сни вигулькують тільки десь-колись. Я прокидаюся ранесенько вже не від того, що перенасичена барвистими, динамічними образами, а просто так. Ось і тепер, вже десь три ночі, як скінчився цей сезон шалених снів.

Мені цікаво, чи вам таке відомо? Чи тільки у мені? Якось у глибині душі хочеться вважати себе за нормальну…