25 лютого з ініціативи громадської організації «Поступовий гурт франківців» відбувся круглий стіл, на якому обговорювався сучасний стан промисловості в м. Івано-Франківську. Організатори заходу поставили перед собою завдання напрацювати бачення місця виробничих галузей в життєвих стратегіях міста.

Фактично за останніх 20 років всі «майже мовчки» спостерігали, як руйнується промисловість, яка завжди була фундаментом міської конструкції. Не будемо навіть порівнювати її стан сьогодні з 1991 роком, а заглибимося у минуле століття, у 1915 рік. Тоді в Станиславові, згідно зі статистичними звітами поліції, було 5 шкірзаводів, 2 цегляних заводи, столярна майстерня, фабрика возів, фабрика лікерів, пивоварний завод, завод з виробництва дріжджів, чавунно-литтєвий завод, ткацька фабрика, спиртоочисний завод, спиртовий завод, 2 слюсарно-механічні майстерні, лісопильний завод і лісові склади. Були ще дані про млин, ковбасну фабрику, міський газовий завод, фабрику з виготовлення паркету, 7 взуттєвих майстерень і т.д. Що залишилося сьогодні? Здебільшого це завмерлі промислові велетні, які заледве жевріють чи вже перебувають у режимі санації або й банкрутства.

Саме тому, як зазначив голова правління локомотиворемонтного заводу Ярослав Ленів, постала потреба в об’єднанні зусиль науковців, громадських організацій і підприємств для того, щоб влада розпочала вирішувати проблеми виробничників.

Дискусія під час круглого столу засвідчила, що промисловість міста існує не завдяки, а всупереч реаліям сучасного соціально-економічного життя. Так, міська влада уже довгі роки пафосно розказує, як буде розвивати Хриплинську інвестиційно-промислову зону, і не надто помічає, як «стоїть на колінах» ДП «63-й котельно-зварювальний завод». Виробничники були б вдячні місту, якщо б їх активніше залучали для реалізації комунальних програм, а також сприяли впровадженню енергозберігаючих технологій. Непосильним тягарем для промислових підприємств став і податок на землю та нерухомість.

У свою чергу, відчувається розрив між теорією і практикою, бо науковці пропонують промисловцям міфічні проекти за зразком Японії і Південної Кореї, а директорський корпус елементарно не має ресурсів виплатити працівникам зарплату. Або ще одне: в місті існує розгалужена мережа профтехосвіти, а заводи відчувають гостру нестачу працівників робітничих професій.

 

Часу для реанімації промислового потенціалу міста залишилося небагато. Якщо його не використати, Івано-Франківськ перетвориться в поліс, де розвиватиметься лише сфера послуг і торгівлі. Імовірно, навіть будівельна галузь у разі зменшення потоку інвестицій заробітчан зупиниться. Після того ми спостерігатимемо зростання безробіття, відтік людей з міста і «завмирання» Івано-Франківська. Проте сподіваємося, що цього вдасться уникнути.