Пенітенціарна служба, або Департамент із виконання покарань, – одна з найбільш закритих структур у державі. Ув’язнені кажуть, що за ґратами – своє життя із правилами, не завжди ідентичними тому, що написано в законі. Потрапити туди, особливо журналістам, майже неможливо. У цьому ми переконалися, перевіряючи три скарги засуджених на працівників Долинського виправного центру.

 

Де дідько “добраніч” каже

На Прикарпатті є дві виправні колонії в Коломийському та Галицькому районах, СІЗО в Івано-Франківську та Долинський виправний центр №118. Останній розташований за 20 км від Долини, за селом Тростянець.

До нього ведуть майже 5 км лісової дороги. Заклад вирізняється далеко не жорсткими умовами утримання. Половина ув’язнених працюють. А там, де гроші, є й спокуса легкої наживи.

Ліси, що оточують виправний центр, його й годують. Тут виготовляють столярні та сувенірні вироби, пиломатеріали, а також швейні та ковані витребеньки.

“Я не знаю, скільки нам мають виплачувати і скільки відраховують. Я раніше робив те саме і знаю, скільки за таку роботу отримують грошей. Тут за п’ять місяців, що працював у лісі, заробив 50 гривень. За решту розписався – і все. Мені пояснили, що забирають гроші за їжу, світло, воду чи за що там – я не знаю. Так не може бути”, – скаржиться Василь Дякун.

Чоловік стверджує, що коли підписується у зарплатній відомості, там – значна сума. Він лісоруб, працює на території поруч із зоною. На які потреби йде деревина, він також не знає.

Василь каже, що в нього була “пільга”. Це означає, що він мав шанс потрапити під амністію. “Мені “пільгу” зарубали. Я не помітив працівника адміністрації і тримав руки в кишенях. Спочатку працівник зробив зауваження, потім слово за словом – і він написав рапорт. Вісім діб у ДІЗО, і пропала “пільга”, – розповідає засуджений.

Багатьох через таку “пільгу” тримають на гачку. Ув’язнені говорять, що потрапити під амністію раніше коштувало 500 євро. Але нині гроші ніхто не вимагає, бо у виправному закладі новий начальник.

У Дякуна двоє дітей-студентів, вдома залишилась жінка. Чоловік пішов у ліс працювати, бо розраховував, що на волю вийде хоч з якимись заощадженнями. Але не так сталося, як гадалося.

Скарга Василя Раца майже ідентична. Він працює на посаді днювального у відділенні, упродовж 4-х місяців отримав 48 гривень.

Третій ув’язнений Віктор Воробець працювати відмовляється, бо не згідний з грошовою політикою установи. У скарзі начальнику ДПтС в області Павліву В.В. він також зазначає, що його не відпускають із закладу у лікарню до хворої дитини. А згідно з законом, за наявності медичної довідки мали б відпустити.

У його тримісячного сина “прогресуюча субкомпенсована гідроцефалія”, іншими словами, водянка головного мозку. Немовля перебуває у реанімаційному відділенні обласної дитячої лікарні.

Чоловік неодноразово просив короткотермінову відпустку за межі виправного центру, але якщо раніше йому давали відпустку без заперечень, то упродовж останніх днів безпідставно відмовляють.

 

Довга дорога до центру

Аби перевірити правдивість останньої скарги, журналіст поїхала на побачення з ув’язненим Воробцем. До середини виправного центру відвідувачів не впускають, кімната для зустрічей – одразу на КПП.

Віктор розповідає, що засуджені живуть у двоповерховому бараку. На 80 осіб – лише два туалети та два умивальники, гарячої води немає, холодну подають тільки ввечері. Їх у кімнаті – троє.

Засуджений каже, що він не їсть в їдальні, а готує собі сам. За законом, на десять осіб дозволено мати електроплиту та чайник.

“Тут є кімнати для побачення, вони платні. Але там неможливо бути. По-перше, немає можливості зварити чи підігріти їжу. По-друге, прапорщики в кімнату заходять, коли забажають, сидять, випивають”, – нарікає Воробець.

Чоловік сидить за шахрайство, за ґратами вдруге. Розповідає, що у виправному центрі побутує думка: засуджених, які можуть потрапити під скорочений термін ув’язнення, спеціально “зарубують”. Мовляв, дирекції вигідніше, аби вони працювали в установі, ніж були на волі.

У колонії на кожному кроці – бізнес. Печуть хліб і своїм же “зекам” продають. Продукти також їх змушують купувати.

“Сказали, що за 400 гривень треба купити лічильник, аби в кімнатах обліковувати використану електроенергію. Попередили: не будете мати лічильника – не буде розетки. Я не буду купувати, бо не маю грошей, – розповідає Віктор. – Коли я їхав у відпустку, до мене прийшли “отрядний” і пожежник і сказали: з тебе 20 розеток та 20 світильників.  Або говорять: у нас поламався принтер, купи принтер – будеш їхати у відпустку. І це мені говорив начальник загону Микола Йосипович”.

Насправді наведені факти здаються дрібницями, але це лише верхівка айсберга.

“Коли перший раз потрапив у тюрму, працював, а зараз відмовляюся, бо нам не дають зарплату. Із засуджених мають вираховувати лише 25%, натомість залишають мізер”, – скаржиться ув’язнений. За його словами, тих, хто відмовляється йти на роботу, у виправному закладі – половина.

Долинський виправний центр в окремих колах вважають майже елітним закладом. Сюди переводять із 41-ї тюрми, що у Товмачику. Також сюди переводять тих, хто хоче заробити трохи грошей перед виходом на волю або потрапити на “пільгу”.

 

Не спіймали – не злодій

В облуправлінні пенітенціарної служби на скарги засуджених відреагували. Щойно заступник начальника Василь Буряк отримав на руки документи, він вирішив створити спеціальну комісію, вивчити ситуацію. При журналістові передзвонив т.в.о. заступника начальника установи Степану Потятиннику та зачитав зауваження.

“Ми вивчали питання про встановлення розеток, бо засуджені використовують електроенергію, коли заряджають мобільні телефони. А вони повинні відшкодовувати вартість електроенергії, харчування і всі інші послуги. І тут немає нічого протизаконного, адже виправний центр перебуває на самообслуговуванні засуджених, – запевнив Потятинник нашого кореспондента у телефонній розмові. – Ми вивчаємо це питання, ще нічого не встановлювали. Це клопітка робота, бо треба всю проводку міняти, облагородити”.

Щодо твердження Воробця про те, що за передачу продуктів у колонії вимагають гроші, керівник установи сказав: “Я викликав молодшого інспектора, він категорично це заперечує. А Воробець каже, що це жінка платила, то я хочу з жінкою побалакати. Але дитина в лікарні, то вона нескоро приїде. Я не можу ставати на бік однієї особи, хочу, аби вони зустрілися між собою, і тоді ми визначимо правду”.

Обіцяний детальний звіт, зокрема відомість про зарплату та інформацію про видатки засуджених, які писали скаргу, ми так і не отримали. Натомість головний бухгалтер управління державної пенітенціарної служби в області Андрій Дикан повідомив, що Василь Рац наприкінці лютого отримав зарплату за минулий рік. Наразі є поточна заборгованість перед ним за січень у сумі 50-60 грн. Засуджений скаргу не писав, бо не вміє писати і претензій не має.

Василь Дякун працював лісорубом, мав декілька зауважень за нетактовну поведінку щодо персоналу установи, відсидів вісім діб у ДІЗО. У січні заробив 35 гривень, гроші пішли на погашення заборгованості за харчування і проживання. Заборгованості перед ним немає.

Дикан пояснив, що існує мінімальна та відрядна заробітні плати, є контрагентні об’єкти, коли ув’язнені працюють на цивільному виробництві. Утримання із зарплати проводиться відповідним чином: в першу чергу сплачуються аліменти, позови, харчування, комунально-побутові умови і не менше 15% від заробітної плати має піти на особовий рахунок засудженого. Якщо ув’язнений не працює, то плату за комунально-побутові умови переводять на затрати установи, їх покривають із державного бюджету.

У Долинському виправному центрі перебуває 137 засуджених. Половина з них працює, середньомісячна заробітна плата найвища з-поміж інших виправних установ області і складає 891 грн.

“Існує значна плинність кадрів, а ще засуджених треба навчити. Зараз на власному підприємстві працює 12 чоловік. Коли є довготермінове замовлення, а навчені люди звільняються, тоді проблема”, – каже начальник сектора виробничої діяльності Андрій Танасійчук. 

За його словами, замовлення у Долинському виправному центрі є завжди, тому він себе фінансово забезпечує.

 

Диму без вогню не буває

Прокуратура Івано-Франківської області проводить досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом невиплати заробітної плати засудженим, які відбувають покарання у Долинському ВЦ №118.

За повідомленням прес-служби облпрокуратури, встановлено, що службові особи Долинського ВЦ №118, ігноруючи вимоги закону, при наявності коштів, що надходили на розрахунковий рахунок та в касу установи, упродовж 2013 та 2014 років умисно і безпідставно не виплачували засудженим у встановлені трудовим законодавством строки заробітну плату більш, як за один місяць. При цьому кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок та в касу установи протягом 2013-2014 років, вони спрямовували на оплату податків та інших обов’язкових платежів, а також використовували їх на господарські та інші потреби установи. Внаслідок таких дій станом на 29.08.2014 р. в Долинському ВЦ №118 заборгованість із виплати заробітної плати засудженим становила 223 тис. 672 гривні. Відомості про вчинення кримінального правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.175 КК України. Досудове розслідування триває.

Незважаючи на досудове розслідування, колишній керівник установи спокійно пішов на пенсію. Нині Долинський виправний центр залишився тільки під керівництвом т.в.о. заступника начальника установи Степана Потятинника, якого перевели сюди із Коломийської колонії.

Ірина ТИМЧИШИН