У Меморіальному сквері обласного центру замість каплиці хочуть звести церкву. Чи збереже франківський некрополь свою самобутність?

Старе станиславівське кладовище, відоме унікальними склепами та надгробками – роботами відомих скульпторів, заснували 1782 року. Тут поховано понад 10 тисяч людей, та збереглися лише деякі монументи. Те, що від нього нині залишилося, має статус пам’ятки державного значення.

Раніше чимала територія Меморіального скверу та капличка, яка зберігає імена тих, кого прийняла ця земля, були у підпорядкуванні комунального “Зеленого господарства”. З нового року розпорядником цієї території стала КП “Міська ритуальна служба”. На облаштування Меморіального скверу з міського бюджету виділять понад 600 тис. гривень. Коштів на ремонт сакральної споруди у бюджеті не передбачено.

“Нами були написані службові записки про те, що капличка в жахливому стані. Тому є ініціатива капличку (а там проводяться богослужіння) з балансу Ритуальної служби передати на баланс Греко-католицької церкви. Я знаю, що вони не проти і готові відремонтувати її власним коштом”, – розповідає керівник Міської ритуальної служби Роман Микула.

 

Обіцяна “родзинка”

Івано-Франківська архієпархія УГКЦ справді готова взяти на баланс каплицю, але замість неї на тому місці хочуть звести храм.

“Кількість вірян збільшилася, тож є потреба невеличкої церковці, а капличка замала за площею”, – пояснює о. Петро Скрипник. Священик запевняє, що будівництво церкви не буде виходити за межі “скреглика” – саме таке слово вжив отець, аби виокремити територію на перехресті стежок і алей, де зведено каплицю.

Душпастир пояснює, що тут будуть не тільки священик, дяк та хористи, а й практикуватимуть семінаристи. І їхня практика почнеться з прибирання Меморіального скверу. Проект храму церковники називають новітнім та модерновим. Кажуть, це буде родзинка Івано-Франківська.

“Тут має бути рівнина, як поле для гольфу. Де є територія храму – порядок, освітлення, лавочки, усі зручності. Хочемо показати, що сквер має бути окрасою Івано-Франківська, бо такий безлад, який маємо нині, коли великим цвяхом до стовбура прибита дощечка із надписом “Вигулювати собак заборонено”, а собаки бігають один наперед одного, нікуди не годиться”, – наводить аргументи священик.

 

Відсутність “чіткої межі”

Ескіз церкви, яку пропонують спорудити замість “реконструйованої” каплиці,  назвали “Церква героїв українського народу”. Проект розробив головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар.

“Ні в державно-будівельних нормах, ні в церковних канонах чіткої межі між церквою і каплицею немає. Тому зараз виник конфлікт стосовно того, що таке церква, а що каплиця, – пояснює автор проекту. – Спершу нам приносили ескіз дерев’яної бойківської церкви, але та пропозиція була не прив’язана ні до місця, ні до ідеології скверу. Далі мова йшла про те, аби розширити саму каплицю. Але це повністю завершений об’єкт, якщо його міняти, то він втратить архітектурну привабливість”.

Володимир Гайдар повідомив, що ідея перебудови церкви – не нова, її в єпархії виношують понад два роки.

“Якщо щось міняти, то це має бути абсолютно інший об’єкт. Він не може виходити за межі наявної каплички, того радіуса, на який піднята стела, аби не руйнували пішохідні шляхи. Водночас, чи капличка залишиться у автентичному вигляді, чи буде новий об’єкт, але земельна ділянка для її обслуговування має обмежитися плямою забудови, щоб вона не розвивалася на територію скверу – і крапка”, – запевнив Гайдар.

 

“Не тупцювати по могилах”

Головний архітектор каже, що його проект – варіант компромісу. Але головна проблема в тому, що рішення про те, чи треба у Меморіальному сквері споруджувати новий храм, а чи реконструювати каплицю, має винести громада.

Тим часом більшість міських зодчих виступили не на користь будівництва. На їхню думку, церква спеціально руйнує капличку, щоб її розвалити. Архітектор Володимир Ідак вважає, що пам’ять в Меморіальному сквері чіпати не варто.

“Я кладовище пам’ятаю, коли воно ще не було зруйноване. А згодом брав активну участь у перепохованні жертв репресій, в означенні поховань січових стрільців, – розповідає Ідак. – І коли виникла ідея реконструювати це місце, ми вирішили не робити парк чи розважальну територію. Про всі деталі довго дебатували і дискутували. Зійшлися на тому, що треба його визначити, в першу чергу, як територію кладовища”.

Архітектор був у числі тих, хто розробляв проект Меморіального скверу. На той час він був заступником головного архітектора міста, тому добре пам’ятає період реставрації стертого з лиця землі цвинтаря. Тоді й вирішили спорудити каплицю і на меморіальних дошках закарбувати імена похованих.

“Каплиця – як пам’ять про людей, які тут поховані, та про могили, які втрачені, – пояснює Ідак. – І коли виникає питання, що вона замала, що треба будувати церкву, автоматично виникає наступне запитання: “Хлопці, а де гарантія, що не прийде час і не скажуть: церква замала – хочемо більшу?”

Він визнає, що споруда – в жалюгідному стані, але переконаний, що знайдуться меценати, які готові власним коштом реанімувати її. Не варто трощити, ламати, рити на кладовищі, каже архітектор і просить дати мертвим спокій: “У місті є багато храмів, які можуть задовольнити потреби прихожан, і не конче тупцювати по могилах”.

Але вирішальне слово мають сказати іванофранківці. Саме мешканці міста на громадських слуханнях повинні прийняти рішення: хочуть вони у Меморіальному сквері бачити діючу церкву чи воліють залишити місце, яке зберігатиме історичну пам’ять, таким, яким воно є наразі.

Ірина ТИМЧИШИН