Мрії… Надії… Ми плекаємо їх у собі, вигріваємо, заховуємо все далі, щоб вони раптом не вилетіли кудись, позбавивши нас тепла та затишку. І так з роками назбируємо добрий міх наших бажань та сподівань. Але де починання?

Скільки всього ми могли б звершити, скільки могли б досягти, якби зробили перший крок. А ноги наші зв’язані невидимими мотузками, якими при кожній можливості поворухнутись вони сплітаються ще міцніше. І ти просто боїшся, що, ступивши крок, впадеш, і так і не усвідомлюєш, що руки ж у тебе вільні і ти зможеш звільнити себе сам.

Що за мотузки в’ються довкола наших ніг? Страх… Страх, який скував тебе без твого ж відома, на підсвідомому рівні.

Кожен пише уже написану книгу життя. Дописує, затирає, домальовує те, чого й близько немає на нашому шляху від Творця. Але ми маємо право творити себе, кожен наш правильний крок підкреслюється жирною лінією. І скільки вже тих ліній у твої книжці? Хтось уже, можливо, починає новий крок, поки ти стоїш і не знаєш, чи рушати з місця. Подумай, скільки речей ти уже не зробив, хоч мав не один шанс? Скільки потрібних слів ти не сказав, скільки задумів не втілив у дійсність? Зроби висновок, що все це той самий страх, яких паралізує тебе до найменших фібрів душі. Час уже не повернеш назад, і є ті речі, які ти уже не в змозі зробити. Але є ще багато чистих сторінок у твоєму житті, на яких можна розпочати щось важливе.

Прокинься з довгого сну і скажи собі, що готовий іти вперед! Не роздумуй над пройденим! Візьми з собою досвід і крокуй у майбутнє. Відклади уже стару історію, постав крапку і твори нове! Не бійся жити, любити, дарувати щастя. Не чекай завтра! Бо за цим кроком може не бути наступного шансу, може не бути тих людей чи просто того часу. Якщо доля дарує миті, які можуть перевернути твоє життя догори дриґом, вдячно бери їх і поринай з головою в ще не пізнане. Якщо тебе щось стримує, то з’ясуй, що саме, те, що хочеш, візьми з собою, навіть якщо з ним спочатку важче буде йти. Початки завжди важкі, зате потім те, що ти не залишив позаду, допоможе йти тобі попереду. Не бійся цієї важкості! Може, саме вона закрутить тебе в новому вирі по-новому. Не сумнівайся, пробуй, ризикуй, смакуй!

Не жаліти. Але й не нехтувати! Щоб потім не виїло тебе це зсередини на тому самому підсвідомому рівні.

Якщо небо дає моменти для щастя, дає потрібних людей для втілення задумів та себе в цій рутині життя, то не роздумуй, а просто бери їх. Лови! Чим довше сумніватимешся і зважуватимеш «за» і «проти», те щастя може витекти через найменшу шпарку у мурах твоїх старань.

Не втрать своє та себе! Ми уже стоїмо на початку цього шляху, і вкладено уже в наші серця немало. Виховуйте себе! Ернест Хемінгуей казав: «Якщо вже почав, то перемагай!» Давайте здолаємо свої страхи! Нам не потрібні паралізовані душі!