Останнім часом мені здається, що громада Івано-Франківська всередині міста та навколишніх сіл має свою локальну, ніким не визнану республіку «об’єднаної Новоросії». Вже рік бойовики цієї республіки, підконтрольні неадекватному керівництву сусідньої країни-агресора, тероризують місто. Весь цей час відбувається діалог з цими так званими «ополченцями» у вигляді Мінських угод, зустрічей у нормандському форматі та якихось інших домовленостей. Наша місцева, начебто проукраїнська гілка виконавчої влади міста мала б наводити з ними лад, але чомусь я бачу загравання як з населенням міста, так і з окупантами. Влада намагається осідлати нефритовий стрижень народної любові місцевого населення і водночас з’їсти морепродуктів, вшановуючи ополченців-терористів-сепаратистів.

Цікаво звучать погрози місцевої влади щодо створення своєї власної Комунальної Народної Республіки. Ця позиція тішить обидві сторони: ополченці відверто сміються в лице виконавчій владі, стверджуючи, що для цього немає ані грошей, ані ресурсу, а місцеві жителі втішаються, тому що комунальне – значить глобальне і якісне. Шкода тільки, що все, в назві чого є корінь -комун-, починаючи від Паризької Комуни 1871 року, рано чи пізно – так склалося історично – призводить до занепаду та хаосу.

Мова йде про наш громадський транспорт. Ще в школі, розв’язуючи задачі на уроках математики, де з точки А щось вирушало в точку Б, я навіть уявити не міг, що під час руху містом може бути стільки додаткових умов, незручностей та дискомфорту. Навіть з’являється відверте небажання в точку Б прибувати, перебуваючи десь в дорозі із точки А, у якійсь ні наукою не поясненій, ні поетами не описаній системі координат.

Україні буде непросто повернути український Донбас, а нам, городянам-споживачам послуг, буде проблематично вимагати у перевізників-надавачів послуг таке:

–      Чистота. Хочу бачити автобуси чистими не тільки за усним популістичним проханням європейського мера на Великдень-2015. Тим більше, що й те прохання серйозно ніхто не сприймає. Дивно, але чомусь наші автобуси здебільшого виглядають дуже занедбаними – з понищеними сидіннями, хрустким сміттям у салоні, протертими поручнями… Через відсутню гуму на дверях взимку дує освіжаючий вітерець, а під час дощу вода окроплює салон – щоб пасажир зміг оцінити температуру опадів, не покидаючи транспорту.

–      Комфорт. Мені не зрозуміла репліка водія «Ти шо, не видіу, яка соляра дорога?!» на моє обурення, чому ж маршрутка простоює по 10 хвилин на початку вулиці Коновальця, доки водій не насолодиться запашною кавою з сусіднього магазинчика. В той час автобус набивається, як консервна банка шпротами з Прибалтики. Сам же транспортний засіб перетворюється на Донбас, який «порожняк не гонить». Про пічку в салоні взимку та кондиціонер в літню пору року я взагалі мовчу, бо «соляра дійсно дорога», зими не такі вже й холодні, а влітку можна прихопити декілька рекламних буклетів, які щедро роздають вулицями міста, і використовувати їх як віяло. Проте ввічливості водіям у спілкуванні з пасажирами (особливо пільгової категорії) бракує.

–      Графік. Місяців два тому на більшості зупинок з’явились нові знаки з розкладом руху автобусів, і всі наївні користувачі послуг пасажирського перевезення стали його вивчати. В той час надавачі послуг пасажирського перевезення стали ще більше плювати на графік руху. Раніше плювали на абстрактне поняття, а тепер є й фізичне місце для плювання. Чому після дев’ятої більшість маршруток не їздить, а частина з них припиняє рух взагалі після сьомої –загадка. Мені, наприклад, ніхто не може чітко пояснити, чому 85-й маршрут не ходить з 19:00. На моє конкретне питання водієві – відверта брехня у вічі: «Я їздив». Відділ транспорту розводить руками: «Так, є проблеми». Чому ж тоді їх ніхто навіть не пробує карати, штрафувати, звільняти?

–      Квитки. Станом на сьогодні мені за послугу, що коштує 3,50 грн., дають квиток, тобто документ, який повідомляє про вартість послуги в розмірі 2,75 грн., і всі погоджуються, кивають головою: «Так-так, є час до якогось там червня». Тобто я їжджу за 2,75 грн., але плачу за послугу на 30% більше. Як таке може бути – не зрозуміло. Деякі перевізники креативно вийшли з ситуації: дають проїзний документ (тобто квиток), де сума дбайливо виправлена чи домальована, як на фото. На моє прохання прийняти гроші, як на другому фото, водій чомусь відмовляється і поводиться не зовсім адекватно. А чому? Дуже схожа ситуація, тільки статті Кримінального кодексу різні: за підроблений документ – ст. 358 ККУ, а за виготовлення  підроблених грошей – ст. 199 ККУ. Для чого квитки «на вимогу» – не зрозуміло. Один раз мені добрий водій дав цілу пачку квитків, коли я сказав, що їх колекціоную. Чи реально з таким підходом вести облік – невідомо.

–      Реклама. Коли я їду в маршрутці, то і без того відчуваю незручності всім тілом, а коли дивлюсь у вікно, щоб дізнатися, коли це випробування закінчиться, то мене зовсім не цікавить масаж простати або лікування від неврозів, запоїв та психічних розладів. Часто питаю себе, що краще: дати обмацати свою простату чи скористатись маршруткою знову?

–      GPS-приймачі, відеореєстратори і відображення руху транспорту в режимі онлайн. Тема заїжджена по саме «не хочу». Установка цих пристроїв дасть змогу одразу вирішити більшість спірних питань, як-от облік пасажирів, поведінка водія, чи рух за графіком. А це не вигідно жодному з перевізників. Хоча Луцьк, наприклад, зміг, а ми чим гірші?

 

 

І що робити простому люду?! Не знаю, мабуть, користуватись міським транспортом тільки за крайньої потреби… Але ж так деколи хочеться поїхати в наш, український, Донецьк, подивитись на «Донбас-Арену», покататись на трамваї, пофотографувати терикони, прогулятись біля клумб, висаджених квітами в парку кованих фігур біля стадіону, посидіти на лавочці біля старого стадіону «Шахтар» у парку Щербакова і ввечері до пізньої ночі засісти з друзями в культовому закладі на проспекті Ілліча, 88. За це я готовий заплатити будь-яку ціну, тільки скажіть кому.