Бездумна радянська промислова гігантоманія призвела до того, що Калуш нині визнаний зоною екологічного лиха. У районному центрі та двох селах просідає земля, відселення потребують сотні сімей. Доля цих людей щодня висить на волосині. Але чиновники, зазвичай, не поспішають вирішувати проблеми простих людей, поки не запахне великими грішми або можливістю легкого піару.

 

Вічна проблема

Зона надзвичайної екологічної ситуації в Калуші та довколишніх селах існує давно. Причина її появи – неправильні рішення щодо розташування й експлуатації хвостосховищ, відвалів, акумулюючих ємностей та способу ліквідації шахтних порожнин, що утворилися в результаті господарської діяльності хімічних підприємств. Тоді було порушено екологічну рівновагу у товщі гірських порід Калуш-Голинського родовища калійних солей. Це спричинило численні провали земної поверхні, руйнування будинків і комунікацій над площею шахтних полів у Калуші, Кропивнику і Сівці Калуській.

Василь Петрів з 2002 по 2010 роки був заступником міського голови, три роки – головою Калуської РДА, тому екологічні проблеми міста знає добре. Він показує розмальовану різними кольорами мапу, розповідає, що в Калуші та околицях є три закритих шахти. Петрів звертає увагу на жовті плями – то пустоти.

У 80-х роках минулого століття частину шахт вчені Московського інституту вирішили заповнити спеціальною ропою. В ідеалі сіль мала б кристалізуватися та забетонувати пустоти. Натомість прісна вода, що надходила в копальні, розчиняла ропу і утворилися провали.

Перший провал утворив 6-гектарне озеро неподалік від житлового масиву по вул. Литвина. Дно заповненого прісною водою плеса опустилося на 8-10 метрів. Потім почалися великі провали в іншій частині міста, вранці люди прокинулися і побачили, що їхні хати по вікна в землі.

«Інститут спецгеологорозвідки у 2008 році довів, що утворилося 24 провали і ропа вийшла на поверхню. Використовуючи метод опору землі, вчені визначили, що таких ям може утворитися понад 150», – розповідає Петрів, пригадуючи, що остання вирва виникла в 2005 році.

Василь Петрів звертає увагу на ще одне болюче місце – хотинські рудники. Виробіток солей проводився під Лімницею, тамтешні шахти також заполонила прісна вода, про це свідчить відсутність потічків. І невдовзі там може утворитися величезне провалля. Свого часу був розроблений проект захисту берегів Лімниці, 7 років тому його вартість становила 159 млн. гривень.

«Якщо в руднику «Калуш» виробітки розроблялися в один ярус, а глибина сягала лише 100 м, то в рудниках «Ново-Голинь» і «Голинь» виробітки проводили у кілька шарів. Тому в цьому випадку існує загроза просідання на 20-30 метрів вглиб», – чоловік показує чергову небезпечну зону на спеціальній карті. За його словами, перша шахта заповнена розсолами, а шахта «Голинь» – пустотами. Її площа понад 70 гектарів. Саме на цій території розташовані села Кропивник та Сівка Калуська.

За підрахунками, на території всіх калуських рудників відселення потребують 1009 сімей. Це обійшлося б у 280 млн. гривень. 

Раніше у пригороді Підгірки міська влада виділила спеціальну ділянку. Окрім кількох багатоповерхівок, там планували облаштувати необхідну інфраструктуру, побудувати садочок та школу. Але на місці мочарів так і залишилися мочарі.

Щойно вийшов указ Президента про оголошення Калуша зоною екологічного лиха у 2010 р., чиновники взялися за найпростіше – вивезення гексахлорбензолу з кар’єру. А ще провели рятівні роботи на 50 млн. гривень на Домбровському кар’єрі, але вони не дали жодного ефекту.

Між тим, рівень небезпечних розсолів дійшов до водоносних горизонтів. А ущільнення північного борту кар’єру призвело до того, що земельна ділянка зсувається вглиб. Поруч річка Лімниця, і в разі повені катастрофи не оминути. А далі води Дністра, а це вже зачіпає не тільки Україну, а й Молдову…

 

Передчуття біди

Раніше, коли працював калійний завод, руку на пульсі тримала маркшейдерська служба. Вона проводила спеціальні дослідження, визначала ступінь просідання землі та ризик небезпеки просідання пустот. Але вже більше п’яти років ніхто цим не займається.

«З 2010 року проводили численні наради, наукові конференції, приїжджали різні комісії, а вирішення проблеми навіть на міліметр з місця не зрушилося. Лише більше 50 мільйонів гривень було витрачено на те, щоб викопати рів, закопати трубу та спустити її у хвостосховище у Домбровському кар’єрі. Роботи не закінчені, гроші спливли. Між тим, лише одного мільйона гривень вистачило б, аби зробити генплан на два села, які розміщені у зоні екологічного лиха», – розповідає сільський голова Кропивника Михайло Барнич.

Він переконаний, що за радянських часів через близькість до калуського хімічного комплексу села Кропивник та Сівку Калуську вважали неперспективними. Безпечність ділянки, на якій місцеві будувалися, визначали лише маркшейдери, втім врятувати село від життя над проваллям вони не змогли. Адже село майже повністю розміщене в зоні впливу шахтових пустот. Вирішувати проблему самотужки – це ніби боротися із вітряками. Барнич показує зібрані у справі документи, їх без перебільшення – кілограми. До слова, будівля сільської ради розташована на колишніх польських рудниках.

«Ніхто ніколи генплан наших сіл не проектував, бо вважали, що люди звідси виїдуть. Але ми є, і зараз треба шукати безпечне місце для відселення», – переконує війт. У селі понад 700 дворів та понад 2 тисячі мешканців. Є школа, садочок, церква, амбулаторія. За картографічними матеріалами «НДІ Галургії», 580 житлових будинків в селі розміщені в зоні шахтових порожнин. До того ж, видобуток у цьому руднику вели у кілька поверхів. 

Попри те, що впродовж років геодезисти жодних досліджень не проводять, місцеві й самі відчувають вплив копалень. Просідання землі відбувається систематично, людей вже не дивує, коли утворюються озерця.

В селі існує ще одна, не менша проблема. Частину русла річки Кропивник відвели у бік ріки Сівка і впродовж 250-300 метрів русло спровадили залізобетонним тунелем. Пропускна здатність каналу обмежена, про нього забули, а над каналом вже є видимі вирви. Тому Михайло Барнич з острахом очікує великої води: «Якщо тунель провалиться і буде повінь, три-чотири дні – й село затопить вщент. Отак і живемо – в передчутті катастрофи».

За словами Барнича, стратегії, як вирішити калуську екологічну небезпеку, немає ні в районі, ні в області, ні в державі. Він каже, що в сусідньому селі Сівка Калуська, окрім зруйнованого каналу, проблеми ідентичні. Сільський голова вважає, що якщо держава спричинила негаразди, то держава має взяти на себе відповідальність та першочергово профінансувати роботи щодо проведення обґрунтованого дослідження земель та визначення безпечних зон для відселення. На його думку, на основі наукових розвідок треба формувати новий та єдиний генплан сіл, де просідає земля. Обласний бюджет виділити такі кошти неспроможний, тому єдина надія на резервний фонд Кабінету міністрів.

 

Хутро невбитого ведмедя

Обласні чиновники раптом згадали про наслідки просідання земних порід на місцях видобування калійних солей в Кропивнику і Сівці Калуській. Минулого тижня в облдержадміністрації провели нараду. Говорили про порушення основних норм закладання рудників та відсутність контролю за припиненням виробництва калійних солей. Задля належного вивчення стану на Калуському гірничо-видобувному комплексі та його об’єктивного прогнозування при ОДА планують створити профільну робочу групу.

Директор державного підприємства «НДІ Галургія» Іван Костів не виключає ймовірності руйнування житлових будівель. «Дотепер у шахті «Ново-Голинь» критичних симптомів не було, тривала початкова стадія просідання землі, але останні виміри робили ще у 2010 році. Аби визначити критичні параметри, треба вивчати швидкість просідання та кривизну ґрунту, тоді можна спрогнозувати небезпечні явища», – пояснює науковець.

Костів каже, аби це визначити, вимірювання повинні вестися щорічно, а якщо з’являються симптоми небезпеки – два-три рази на рік. Якщо ж виникають критичні фактори, потрібно негайно проводити відселення. Науковець запевняє, що цю проблему вивчають з 1947 року, адже в калуській промзоні небезпечних ділянок на кожному кроці, але на ґрунтовні дослідження бракує грошей.

Зрозуміло пояснити, коли треба переселяти людей, ані чиновники, ані науковці не можуть. Між тим, директор «НДІ Галургія» наголошує, що робити прогноз щодо першого етапу відселення зарано.

«Немає потреби викидати значну суму на вирішення цієї проблеми. Треба спочатку розробити генплан сіл, провести мережі, газопроводи, електроенергію, дороги, дати людям можливість відселятися на безпечну територію. Тоді витрати будуть набагато менші, аніж коли будувати спеціальні комплекси», – вважає сільський голова Кропивника Михайло Барнич. 

На його переконання, проблему з відселенням нагнітають, аби витягнути з бюджету кошти. Більше того, він побоюється, що про екологічну катастрофу навмисне згадали перед місцевими виборами. На конкретні дії з боку чиновників він не надто розраховує.

Ірина ТИМЧИШИН