«Голова облради Василь Скрипничук зазначив, що звернеться до голови ОДА, щоб той дізнався, де були ті депутати, які займають чиновницькі посади в адміністрації. “Прошу вас доручити мені написати статтю розгромного характеру про кожного депутата, який прогулює сесії”, – пригрозив Скрипничук.

Керівник прикарпатського “Правого сектора” Василь Абрамів запропонував громадськості долучитися до контролю роботи депутатів не зовсім традиційними методами. “Думаю, якщо громадські активісти будуть у них під хатами, тиснутимуть на клаксони автомобілів і тому подібне, то наступного разу він подумає, потрібно балотуватися чи ні”, – зазначив Абрамів».

(http://kurs.if.ua, 17 квітня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Зійшлися того року, аки два дубки на горі, писар вельми [свободний] Васильо Премудрий на прозвисько Голова [обласної ради] і воєвода правосекторний Василевс Прекрасний на прозвисько Зять та діла [свої] важні рішали. Було ж [роботи] у той час і молодому, і старому непочатий край, але порозпускалися у них [депутати], аки бруньки березові.

Ще до обіду вони якось трималися [купи], а як тільки пообідають, то одразу когось дідько вхопить, хтось на пиво піде, а когось [бізнес] кличе, аки жінка на базар. Поодбивалися [вони] від рук голосувальних і розбрелися, аки корівки по горбах верховинських, тож навіть князь галицький Олежик Всевидющий на прозвисько Круасан [не відав], де челядь його шляється, хоч і в дзеркальце [припорошене] заглядав, і з тінями коломойських предків спілкувався.

І бачивши розпусту оту депутатську, поривався Василевс Прекрасний до [діла] свого звичного і то за зеленку, то за вазелін хапався, але стримував його писар Васильо Премудрий, бо мав він [намір] твердий і характер розгромний, аби поволі спуститися з гори і [провчити], як слід, ціле стадо. Тим часом, доручення взявши нотаріально завірене, сів Васильо [оперу] писати окремо про кожного, або поему [о полку прогульному], або статтю до газети, щоб не тільки слави писарської зажити, але й хоч якийсь гонорар [на ділі] тому заробити.

Та від безділля [сухого] увірвався Василевсу Прекрасному терпець, аки уздечка, зібрав він тоді [дружину] свою і побратимів тестьових, і пішли вони, мусоровози осідлавши, хто в чому був – у балаклавах сірих, клубуках чорних і [балахонах] білих – депутатів пустошити, на ку-клус-клаксони тиснучи вельми, хати, бізнеси і тому подібне віджимаючи та інші [не зовсім] традиційні методи застосовуючи. А щоб не було [більше] розпусти та агресії жодної, наказав Василевс заборонити березам москальським бруньки свої розпускати і рости [на землі галицькій]. І зраділи вельми дружина, побратими і вся [дорога родина] його та, із пісні слова повикидавши, заспівали: «Во полі [смерека] стояв та фурт-фурт заряджав».

У смак же увійшовши, хотів же він ще й Бурі заборонити, аби втишився [він], і вже навіть руки підняв [догори], ненароком того, хто вище тестя, за бороду олігархічну вхопивши, але побачив, що щось недобре воно, і руки [йому] опустилися.

 

НОРВАКС