Днями

ПІВНИК

Історія про те, як небезпечно працювати у відділі маркетингу. Є у нас в Україні одна фірма, вона існує вже більше десяти років, з підпільного бізнесу вийшла в абсолютно легальний. Займається ця фірма пошиттям одягу: джинсів, сорочок і т.д. Але це не найцікавіше. Цікаво те, що всі ці роки керує компанією Іван Петрович – чоловік, який десять років провів на зоні, причому не за фінансові махінації, а за розбій, нанесення тяжких тілесних ушкоджень і таке інше. Ну, буває… Вийшов чоловік, замутив бізнес, тепер на всю країну відомий і всіма шанований. Однак свого минулого Іван Петрович не соромився, навпаки, як тільки фірма стала великою і «білою», ввів добру традицію – взяв шефство над кількома колоніями суворого режиму і відправляв від фірми до свят продуктово-тютюнові посилки: цукерочки, цигарки, чай, ковбаску. Ну, не з чуток, мовляв, знаю, яке це потрібне на зоні. Раніше сам закупівлями займався, але з огляду на розширення фірми останніх чотири роки це робить відділ маркетингу. І ось якраз після нового року прибігає Петрович на роботу дещо збуджений і з бейсбольною битою в руці. “А де начальник відділу маркетингу?” – питає. Та так він це питає, що всім хочеться під стіл сховатися… (Добрі люди відразу того начальника попередили, щоб про всяк випадок не показувався десь днів зо два). Коли Петрович трохи охолов, він пояснив, чому йому так був потрібен начальник відділу маркетингу: «Так от, хочу глянути у вічі людині, яка відправила на зону до нового року цукерки “Золотий півник”!»

Якось

ПАРТІЯ

Один з викладачів Львівського університету розповідав. На іспит приходить дівчина – наскільки гарна, настільки тупа. Викладач вирішує витягнути її бодай на четвірку – просто за гарні очі. “Скажіть, будь ласка, яких українських політиків ви знаєте?” – “Кучма…” – невпевнено промовляє дівчина. “А ще?” – “Чорновіл…” – шепоче студентка. “Добре, а яку партію очолював Чорновіл?” Студентка замовкає, даючи зрозуміти, що на цьому її знання українського політичного життя вичерпані. Викладач підказує: “У назві цієї партії є літери Х і У, а всього літер – три…” Обличчя студентки прояснюється, і вона готова відповісти – зрозуміло, що. Викладач теж здогадується і робить превентивну підказку: “А ще у цьому слові є літера Р”. Студентка здивовано: “ХУР???”

Колись

ПОЛІТ

Цю байку розповів мені знайомий мужик, не знаю, чи це правда, але він казав, що це було з ним… Працював він ще в 80-х “членовозом” – водієм у якогось великого начальника, ну, і, природно, їздив на чорній “Волзі” з рацією. І коли начальник приїжджав на якусь нараду, зазвичай відпускав водія “побомбити”. Якось раз під час такого «бомбардування» зупиняє його баба і захеканим голосом просить: “Пане водій, мені в аеропорт, тільки якнайшвидше, на літак до Києва спізнююся”. Машина з форсованим двигуном, з мигалкою і сиреною, як на пряму виїхав – на газ і 150 км. Бабка йому: “Ой, що ж ти так женеш, зараз же злетимо!” “А що, – каже той, – і злетимо!” Бере мікрофон рації і каже туди: “Диспетчерська, говорить борт 55-82 ІФА, дозвольте виліт на Київ!” А дівчина-диспетчер на іншому кінці теж виявилася з гумором: “Борт 55-82 ІФА, зліт дозволяю!” Водій дивиться в дзеркальце – бабка без свідомості! Він зупиняє машину, дістає аптечку, тицяє нашатир їй під ніс. Бабка приходить до тями: “Чоловіче, ну не можна так жартувати!” Ну, і тут він не міг не закінчити: “Спокійно, бабцю, спокійно! Тобі в Києві на яку вулицю?”