Режисер: Алехандро Гонсалес Іньярріту

Дуже цікавий і незвичайний кінопроект. Поставив картину Алехандро Гонсалес Іньярріту – режисер мексиканського походження, перший фільм якого, «Сука любов», викликав великий інтерес і глядачів, і критиків. Перші чотири фільми цього режисера стилістично дуже різні, але, тим не менше, чітко пов’язані загальною лінією смерті. Новий фільм також знятий в абсолютно новому для Іньярріту стилі (схоже, це його фірмовий стиль – кожен фільм у новому стилі), і тут теж певним чином порушується тема смерті. У «Бердмені» показана історія створення театральної постановки на Бродвеї. Картина знята в псевдодокументальній манері і, по суті, являє собою спектакль: дія, за рідкісними винятками, відбувається у приміщеннях театру на Бродвеї. Причому ця псевдодокументальність знята дуже майстерно: здається, що камера слідує за персонажами по кімнатах і коридорах у реальному часі, і монтажні склейки тут майже не помітні – виникає ефект залучення в дію. Спочатку мені здавалося, що цей фільм знятий у дусі «Божевільних підмостків» з Майклом Кейном (якщо ви його не дивилися, обов’язково подивіться: чарівна театральна комедія). Однак досить швидко з’ясувалося, що Іньярріту тут чітко прямує шляхом постійного обрізання сюжетних ліній в той момент, коли здається, що глядачам вже добре відомо, як будуть розвиватися події. Тут все не так, як очікується. І начебто, незважаючи на те, що це зовсім не детектив і не гостросюжетний фільм, повороти сюжету тут не надто очікувані і картина вийшла оригінальною та непередбачуваною. Так от, в центрі сюжету тут все-таки Рігган, колишня знаменитість, який протринькав усе, що в нього було, – від грошей до сім’ї, і намагається утвердитися на визначено чужому для себе полі – театральній сцені. Напевно, Іньярріту вибрав саме Майкла Кітона для того, щоб ще більше посилити ефект життєвості. Кітон так само, як і головний герой, – перший і другий Бетмен (Бетмен, Бердмен – мишки одного польоту). Як і головний герой, Кітон після ролі Бетмена ніякими помітними ролями не відзначився. (Хоча, зауважу, знявся приблизно в сорока фільмах і серіалах, але в основному в епізодичних ролях.) Ну, і так само, як і головний герой, Кітон розлучений з дружиною і у нього одна дитина. Так от, Майкл Кітон зіграв свого Ріггана просто чудово. Чесно, без прикрас і не лише з бездоганною самоіронією, але й часом буквально на голому нерві, як сповідь. Я спочатку думав, що Кітона переграє Нортон, але ні, саме Кітон – головний герой цього фільму, і він зіграв так круто, що я цього навіть не міг уявити. Нортон тут теж дуже і дуже гарний. А він, будучи одним з найкращих сучасних американських акторів, дуже нерівний. Якщо Нортону подобається проект, то він викладається так, що просто волосся дибки стає. Але якщо він грає тільки тому, що пов’язаний контрактом, або ж йому просто щось не подобається, то часом грає так, що буквально ганьбить професію: відверто саботує. Ну, не подобається тобі проект – то просто не грай, а з’являтися в кадрі і нічого не робити – на біса? Тут з Нортоном все гаразд. У декількох епізодах він показує найвищий клас, проте потім відходить на другий план – все-таки тут не він головний герой. Чудовий фільм, дуже оригінальний, добре поставлений, цікаво і нешаблонно знятий, достойно зіграний. Жодного традиційного штампу, а при аскетичності постановки дуже захоплює і не відпускає до самого кінця, тим більше, що подальші події там вгадати навряд чи комусь вдасться. Іньярріту освоїв новий для себе жанр: у нього це вийшло на «п’ять». Ну, і високочола ​​публіка (читай – критика) фільм прийняла просто із захватом – є за що. 139 нагород і 172 номінації, включаючи 9 номінацій на “Оскар”, 7 номінацій на “Золотий глобус”, з яких дві перемоги (Кітон – найкращий актор, найкращий сценарій), ну, і так далі.

 

Так що дивитися – обов’язково!