Усвідомлення драматичних подій української історії ХХ століття – це не тільки знання дат і фактів, процесів і явищ, а й розуміння трагічності долі людини тієї епохи. Українська історія – це незвичайні історії звичайних людей, героїв свого часу. «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

15 грудня 1946 р. молодший лейтенант Анісімов спільно з військовим підрозділом затримали в с. Томашівці учасника “банди” УПА сотні Гонти Мирослава Йосифовича Ковальчука. Інформацію про перебування юнака в селі було отримано за наявними оперативними даними, встановлено, що він переховувався в будинках сусідів.

Під час допиту 19 грудня 1946 р. було з’ясовано, що Мирослав Ковальчук народився 1927 р. у с. Томашівці Войнилівського району Станіславської області (нині – с. Томашівці Калуського району Івано-Франківської області) в родині селян, неодружений, упродовж 1938-1942 рр. навчався у школі. Після закінчення 3-ох класів до осені 1944 р. наймитував у с. Дем’янів Бурштинського району.

24 жовтня 1944 р. юнакові принесли повістку з сільської ради. До лав радянської армії він вирішив не йти, зустрівся з односельчанином Табачуком, зібрав одяг, хліб, інші продукти та пішов в УПА. До УПА М. Ковальчук прибув 25 жовтня 1944 р. у сотню Гонти, в якій перебував до 25 вересня 1946 р.

Під час допитів Мирослав Ковальчук повідомив, що мав псевдо Грім, Омелько, володів зброєю (гвинтівка, граната), чотири рази в складі сотні УПА брав участь у боях проти з’єднань радянської армії та міліції. Однак доказів вбивств чи знущань над червоноармійцями або партійно-радянськими службовцями ув’язненим у кримінальній справі не зафіксовано.

Вироком військового трибуналу військ МВС Станіславської області від 18 лютого 1947 р. М.Ковальчуку було інкриміновано озброєну боротьбу проти радянської влади за ст. 54 – І а і 54 ІІ КК УРСР із санкцією ст. 2 Указу Президії ВР СРСР від 19 квітня 1943 р. та засуджено до каторжних робіт на 15 років з пораженням у правах на 5 років з конфіскацією майна.

Директор школи у с. Томашівцях Віра Кирилівна Козик нам повідомила, що, окрім Мирослава, в УПА був його брат Ярослав і сестра Гелена, яка була зв’язковою. Сім’я Ковальчуків була багатодітною і рано втратила батька, що спростовує міфи радянської історіографії про те, що в УПА йшли тільки багаті куркулі-кровопивці. А в саду в родини був бункер, в якому переховувалися партизани. Це була звичайна яма, вирита і спеціально обладнана, замаскована зверху.

Зазначимо, що після здобуття Україною незалежності розпочався процес реабілітації жертв сталінського терору. Однак після протесту прокуратури Івано-Франківський міський суд 26 червня 1992 р. визнав, що М.Ковальчука було обґрунтовано засуджено, і погодився лише на зняття відповідальності за ст. 2 Указу Президії ВР СРСР від 19 квітня 1943 р. (визнавалося, що М.Ковальчук не є шпигуном, зрадником Батьківщини з числа радянських громадян та їх підсобників). А протест прокурора підлягав задоволенню, бо засуджений був у сотні УПА і брав участь у боях з частинами Червоної армії.

 

Натомість прийнятий 9 квітня 2015 р. Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» визнає М.Ковальчука як бійця УПА борцем за незалежність України у XX столітті. Він був одним із тисяч рядових стрільців, про яких ми мало знаємо, але вони наближали Українську незалежність. І, мабуть, час подумати державним органам влади про реабілітацію його і тисяч інших рядових здобувачів незалежності.

 

Сергій АДАМОВИЧ, Лілія ЩЕРБІН