«Напередодні 9 травня керівник “Опозиційного блоку” на Прикарпатті Світлана Іванова навідалася до ветеранів Другої світової війни. Про це вона відзвітувала на своїй сторінці в мережі Facebook.

З собою вона принесла великі продуктові набори і червоні гвоздики… Під час спілкування до ветеранів звернулася Світлана Іванова, яка передала вітання від депутата Івано-Франківської міської ради Ігоря Халаменди, котрий постійно допомагає малозабезпеченим верствам населення, людям похилого віку, ветеранам. І, незважаючи на політичну ситуацію в країні, вони й надалі будуть продовжувати свою добру справу – допомагати людям, підкреслила політик…

Наприкінці зустрічі ветерани, учасники хору «Фронтові друзі» разом з активістами заспівали пісні часів війни».

(http://www.galka.if.ua, 9 травня 2015 року)

У рік 7 523 [2015]. Відповідав того року [за базар] у городі галицькому воєвода колись ригіанальний, а тепер жопозиційний Ігорко на прозвисько [Бура Тіно] та смердам простим і нужденним вельми сильно помагав [постійно]. Ще отроком бувши, призвичаївся він до помочі різним потребуючим і робив свої справи [добрі] тихо і непомітно, переважно ночами, аки тимурівець правдивий [і його бригада]: комусь замки на дверях гаражних болгаркою відчиняв, до машин [чужих] добуваючись, тєрпілам всіляким [кришу] організовував, щоб вони сємєчками своїми спокійно торгували, челядь через дорогу [на той світ] переводив та інвалідів [робив] на перехрестях своїм джипом броньованим та провідував потім.

І не було нікого ні в городі галицькому, ні в городі Львовому, ні навіть у [самій Надвірній], хто міг би краще від Бури базар фільтрувати та [навар] з нього знімати. Бо був же він, аки піонер старий, ще й інтернаціоналістом славним, запустив до базару [узбеків] з джинсами між ряди продуктові, а циганів голодних по пальцях [лупив], щоб до гріха злодійського їх не допустити. Коли ж захотіли відняти у нього місце наваристе, то пояснив Бура на пальцях [циганських] каштеляну города галицького Вікторусу, активісту городському Хіміку та всім незадоволеним і нетямущим, чого так робити не можна за жодної [політичної ситуації].

Та не тільки за [людей] простих дбав, але й за звірину дику та пташат безпритульних, тож забрав Бура [у профспілок обласних] землю серед чорного-чорного лісу у ще одному місці Рибному і набудував там шпаківень і кормушок [партійних], та й сам оселився, аки вправний стрілець, щоб хижого звіра відганяти, [пташок] підгодовувати та гвоздики червоні вирощувати. 

Нагадали ж того року Бурі, що війна велика [сімдесят років тому] закінчилася і за давнім звичаєм піонерським треба йти ветеранів хавчиком вітати. Але не міг він сам встати й піти, бо ж [пороху] навіть не нюхав, то шукати почав, хто передасть вітання його, але не було поряд ні одного передаста, то послати довелось йому голову жопозиційну. 

І вельми зраділи ветерани і голові, і продуктам базарним, а коли квіток пахучих нюхнули [на дорожку], то й мурку хором затягнули.

 

НОРВАКС